5 гріхів українського культурного менеджменту: що впливає та як боротися

Брак знань, роз’єднаність, відсутність комунікацій. Які ще «гріхи» допускають культурні менеджери? Про тенденції та труднощі у культурному менеджменті, про те, чи насправді українська сфера гірша від зарубіжної і чому, розповідають Ярослав Мінкін - засновник та голова правління ГО “Молодіжна організація “СТАН”, культурний менеджер, правозахисник, а також Ілона Демченко, програмна менеджерка House of Europe, яка займається управлінням проектів більше десяти років.

Які основні тренди та тенденції сьогодні в 2019-му у мистецтві та культурному менеджменті?

Демченко: Тренди останнім часом глобально не змінювалися. Серед актуального, насамперед, робота з темами інклюзії та мультикультурності. Але в Україні зараз така політична ситуація, що мало хто ризикує заходити на територію мультикультурності.

Мінкін: На мою думку, треба врахувати три рівні, які існують у культурному менеджменті. Перший – рівень культурної дипломатії. Це так, як нас бачать, і як ми хочемо, щоб нас бачили. Другий – інноваційний, коли ми розвиваємо і шукаємо щось нове. Третій – локальний рівень, де культура є чи не єдиним інструментом зв’язку в громаді. Звідси і витікають тенденції. Мистецтво піднімає питання, які часто не можуть підняти політики чи громадські діячі. Насамперед, це екологічні питання. Зараз багато митців, які вплітають природу у візуальне мистецтво. Також серед тенденцій – це мистецтво і права людини, зокрема гендер, соціальна нерівність, краса і потворність.

Як змінювалися тенденції?

Демченко: Років 10 тому українське мистецтво і культурний менеджмент переживали певний етап формування, в якому були більше орієнтовані на себе: люди намагалися визначити, які теми є цікаві чи найбільш важливі для українського суспільства.

Зараз, попри війну, яка актуалізувала внутрішній діалог різних частин українського суспільства, мені здається, що Україна знаходить себе у світовому контексті, тобто у нас все більше контактів з іншими країнами. Це процес  нашого повільного вбудовування в європейський контекст.

Мінкін: В мистецтві ми однозначно взяли курс на євроінтеграцію. Ми починаємо говорити однією мовою з європейцями, а не з росіянами чи центральною Азією. На Україну зараз дуже багато хто рівняється. Чомусь при розмові з людьми я зустрічаю такі фрази як «Культура в нас в занепаді». Я вважаю, що в Україні зараз золоте століття культури і мистецтва зокрема. І всі пострадянські чи посттоталітарні країни дивляться на Україну як на феномен, де культура змінюється і змінює.

Наскільки тренди є стійкими? Від чого це залежить?

Демченко: Глобальні вектори культурного доволі стійкі і постійні. Проте, можуть змінюватися методи або конкретні кути, під якими митці дивляться на проблему. Наприклад, цього року тренд – це доповнена реальність. Якщо в тебе є VR-окуляри, значить, в тебе класний проект. Але це лише метод. Загальні теми, які ці проекти піднімають, залишаються приблизно незмінними, тому що Україна не знайшла відповідей на ще дуже багато суттєвих питань.

Мінкін: Зараз визначеності не існує, і тренди дуже важко прогнозувати. В Україні в певний момент митці відкривають нові напрямки. Це не означає, що їх не існувало, а те, що митці починають усвідомлювати, що це теж проблема. Наприклад, гендерна нерівність, чи дискримінація стосовно інших груп і ксенофобія. В певний момент виростає покоління, для якого це стає цінністю. Тоді й формуються тренди.

Як з цими трендами взаємодіє культурний менеджер, чи сприяють вони його роботі?

Демченко: Звісно, сприяють. Хороший культурний менеджер завжди перебуває у пошуку інструментів. Ефективний, але не дуже етичний культурний менеджер подивиться, що зараз модно і використає це для конкретної грантової програми. Але потім грант зміниться, і він забуде ту тему. Люди, які послідовно працюють зі своїми темами, будуть використовувати тренди, як допомогу для своєї мети.

З якими труднощами стикаються культурні менеджери?

Демченко: Наш культурний менеджер бореться з браком знань. Навіть ті, хто працює круто, переважно вчилися на власному досвіді. В нас немає хорошої освіти для культурних менеджерів. У Києві є декілька ініціатив, які щось роблять, але це мало впливає загалом.

Інша проблема – українські культурні менеджери погано гуртуються, майже всі грають у гру з нульовою сумою, тобто «якщо я виграв, хтось має програти». Це наслідок конкуренції за обмежені ресурси.

Третя проблема – брак розуміння важливості комунікацій. У нас є багато хороших проектів, які роблять якісь хороші локальні речі, але абсолютно не вміють  та не прагнуть комунікувати. Через це, зерно корисного з того, що вони роблять, втрачається.

Мінкін: Якщо ми говоримо про локальний рівень, то це  - відсутність орієнтації на результат, а орієнтація на процес, коли постійно щось треба робити, зокрема, бо треба заробляти гроші, бути помітним. Це – виклик для людей. Але найбільша проблема – роз’єднаність.

Культурний менеджмент в Україні відрізняється чимось від світового?

Демченко: Багато говорять про те, що наш культурний менеджмент поганий. Насправді, він вже не так сильно і відрізняється. Я багато працювала з Німеччиною, зараз я багато працюю з іншими європейськими країнами. Багато проблем, з якими вони зустрічаються, майже ідентичні до наших. Тільки в них трохи простіше, бо більше доступу до освіти, інституції трохи більше інституалізовані, можливо, держава надає більше можливостей фінансування. Але не настільки більше, як нам здається. Нам здається, що в них все лежить на тарілочці. Насправді, коли зустрічаються культурні менеджери низового рівня з України і Німеччини, то хором починають обговорювати, що «денєг нєт», аудиторії погані, міська влада погана, все погано, що робити? Тому я дуже люблю проєкти, де зустрічаються представники різних країн, тому що українці оперативно позбуваються комплексу меншовартості і починають бачити, що не все втрачено.

Мінкін: В Україні не вміють дружити, а особливо не вміють будувати партнерства. Тому тут досі не створюються асоціації, дієві об’єднання митців і культурних менеджерів. Було кілька спроб, але більшість досі не готова. І ця атомізація сектору – характерна риса, яка дуже нас гальмує.

Що потрібно робити, щоб підвищувати рівень культурного менеджменту?

Демченко: Насамперед, вчити англійську мову. Мова дуже сильно визначає доступ до інформації і кут зору. Якщо ви використовуєте лише те, що є у доступі рідною мовою, на жаль, ваші руки зв’язані. В нас наразі немає системної освіти, але якщо ви знаєте англійську і визначите для себе як пріоритет шукати нову інформацію і нові підходи, ви зможете вже трохи більше, ніж можуть інші. Це ще не вирішує глобальну проблему, але самоосвіта, наразі, є єдиною основою. Також вчитися можна не лише в інтернеті завдяки англійській мові, але так само і зі своїми колегами, які працюють в Україні або в інших країнах. Для цього треба позбуватися бачення, що всі вороги і всі хочуть тих же грантів, яких хочу я.

Мінкін: Це робота внутрішня. Насамперед, потрібно повірити в те, що інші люди не хочуть тебе знищити, образити і кинути.

 

Актуально в інших розділах: