Війна, що не знищила, а відродила мистецтво

Українська війна — це не лише поле бою. Це середовище, у якому народжується новий тип культури — іноді жорсткої, але чесної, загартованої вогнем і болем.

Ворог одразу взявся нищити те, що підтримувало й надихало. Згадати хоча б, як на початку повномасштабного вторгнення разом із мирними будинками росіяни розбомбили драмтеатр у Маріуполі. Та й зараз, на прифронтових територіях, там, де колись були сцени, студії та кінофестивалі, тепер точаться бої. Але поруч із ними народжуються пісні, вірші, фільми.

Саме цю трансформацію фіксує документальний серіал «Новий коd_». Його ідея — показати, як на війні народжується нова мілітарна культура, новий код українців.

Там, де гримлять вибухи, усе одно звучить музика, народжується поезія, живе мистецтво й віра в життя. І саме на фронті все це набуває справжності — адже кожна емоція там пережита особисто.

Герої серіалу — українські воїни, які взяли до рук зброю, але не втратили здатності відчувати й творити, говорити мовою культури навіть серед руїн.

«Війна не вбила їхню творчість — вона перетворила її на зброю. Не менш важливу, ніж залізну. Адже саме культура — це те, що нас вирізняє серед інших, де б ми не були. У ній — наш код, наша сутність. За неї ми боремося », — каже авторка проєкту, режисерка Марина Чанкова.

«Приміром, герой першої серії — Олег Грабар — розповів, що саме українська культура є для нього головною мотивацією бути на фронті».

Мистецтво, що стало зброєю

Кожен епізод «Нового коd_» прив’язаний до однієї зі стихій — Води, Вогню, Повітря, Землі. Це не просто метафори — це структура самої культури, яка народжується у війні.

«Стихії — це символи нового мілітарного коду українців.

Коли вони — на твоїй землі, усі стихії стають союзниками: борються разом із нами.

Ми переплавляємо мистецтво у силу, а досвід війни допомагає усвідомити нову ідентичність, сенс опору й вагу культури», — пояснює Чанкова.

Формат вебсеріалу дозволяє розповідати історії коротко, але глибоко — через ритм, кадр, погляд. Камера в цих фільмах не просто спостерігає — вона бере участь у війні, стає ще одним свідком і співучасником.

«Війна забрала старі сенси, але дала новий код — і саме він допоміг моїм героям відкрити справжню силу української культури», — додає режисерка.

ВОДА. Музика, що ллється крізь вибухи

Перший епізод — «Вода». Його герой — Олег “Дон Кіхот” Грабар, музикант, композитор і телевізійний продюсер. На війні — боєць відділу безпілотних систем 3-ї окремої штурмової бригади.

Його енергія схожа на воду — гнучка, але невмолима. Вона знаходить шлях навіть крізь найміцніші перешкоди.

На передовій Олег керує дронами, а між бойовими виходами створює сучасну українську музику. Він об’єднує навколо себе побратимів — творчих людей, які, пройшовши через війну, перетворюють свій досвід на силу і натхнення.

«Почала формуватися нова мілітарна культура українсько-російської війни. І правдиво її можуть творити саме військові — ті, хто безпосередньо знає, що таке війна», — каже «Дон Кіхот».

Під час зйомок біля лінії фронту Олег познайомив знімальну групу зі своїми побратимами-музикантами.

Монка — бандуристка, випускниця консерваторії ім. Глієра, нині FPV-пілотка.

Пушок — фронтмен гурту «Діти інженерів». Разом вони пишуть, зводять і виконують пісні між бойовими виїздами.

«Ми зібралися в Харкові, взяли інструменти й поділились на три групи — військові та цивільні. За кілька днів створили шість композицій. Це був експеримент — і водночас документалістика», — згадує Олег.

Його фраза стала лейтмотивом серії:

«Перш за все треба вбити росіянина в собі — носія чужої культури. А далі — жити, творити, відчувати, любити. І все це можна робити навіть на війні».

ВОГОНЬ. Поезія, що тримає лінію фронту

Другий епізод — «Вогонь». Герой — Павло “Капелан” Вишебаба, письменник, військовий 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.

«Коли людина розуміє своє покликання, воно веде її все життя. Писати треба не про те, що знаєш, а про те, що відчуваєш», — каже Павло.

На фронті він пише вірші — про війну, побратимів, кохання, доньку. Його поезія народжується між обстрілами, у коротких паузах тиші.

Павло каже: що більше втрат, то важче творити. Але поезія для нього — не втеча, а спосіб осмислити її, перетворити біль на сенс.

В перерві між бойовими завданнями на Покровському напрямку, Павло проводить концерти, записує кліпи – збирає кошти для своєї бригади.

«Дуже важливо людям творчих професій показати, що ми тут — разом з усіма. Якщо я не буду у війську, мені буде складно дивитися в дзеркало з повагою».

Павло родом із Краматорська.

«Зростав я не просто в російськомовному середовищі. Це 90-ті, у нас був перший канал, ми дивилися новини з Москви. Коли росіяни окупували мій рідний Краматорськ в 2014 році, у мене в голові все перемкнулося. Я не хочу мати з Росією нічого спільного: ні культури, ні мови. У 2014 я перейшов повністю на українську. Знаєте, це як усе життя носити чуже взуття, а потім вдягнути своє. Я більше не можу відчувати ностальгію за будівлями чи вулицями. Для мене основна цінність — зберегти культуру і зв’язок між людьми нашої спільноти..»

Його поезія — вогонь, що очищає. Вона не про мир, а про гідність. Це мова виживання, що тримає побратимів поруч, коли світ розсипається.

ПОВІТРЯ. Камера і дрон — як продовження ока

Третій епізод — «Повітря». Герой — Станіслав “Ткач”, оператор-постановник фільмів і діджей, нині головний сержант роти БпАК 3-ї окремої штурмової бригади.

«Люди зі сфери кіно звикли до битого графіку, до форс-мажорів, до того, що треба просто брати й вирішувати поточні питання. У цьому й полягає війна», — каже він.

Його стихія — повітря. Камера й дрон — продовження його ока. З неба він бачить війну як полотно — і масштаби, і дрібні деталі, що вирішують долю.

Разом із ним воює його “кінородина” — оператори, продюсери, художники. Вони керують дронами, знімають кадри для розвідки й документують історію.

«Зі мною в кімнаті живуть три художника-постановника – всі зі сфери кіно. Оператор з яким я працював на знімальному майданчику. Що може бути кращим, ніж з побратимами на одній хвилі зайнятися чимось спільним?», — розповідає Ткач.

Повітря — це простір свободи. І цю свободу Ткач відчуває, коли піднімає дрон: небо стає його екраном, а війна — контекстом нового мистецтва.

ЗЕМЛЯ. Жінка, що тримає зброю і пам’ять

Фінальний епізод — «Земля». Героїня — Олена Білозерська, журналістка, письменниця, художниця, старша лейтенантка Збройних сил України, нині — у спецпідрозділі «Артан».

З 2014 року вона на фронті: доброволець, снайперка, командирка. Але її історія — не лише про війну.

Олена малює портрети загиблих жінок-військових, повертаючи їм обличчя, голос, присутність у культурі.

У 46 років вона вперше стала мамою.

У фільмі ми бачимо її з двотижневим сином — символом її особистої перемоги й водночас символом відродження України.

У кадрі — контрасти: бойова форма поруч із ніжністю материнства.

На руках у неї немовля — доказ того, що життя проростає навіть у найтвердішому ґрунті війни.

«Ця дитина належить цій землі так само, як належу я, моя родина, мої побратими. Я не хочу вивозити дитину навіть на короткий час», — каже Олена.

Її історія завершує цикл — як символ коріння, основи, ґрунту, з якого проростає відродження.

Культура як фронт

«Новий коd_» — це не просто кіно про війну. Це розмова про те, ким ми стаємо і як народжується новий код українців.

Культура сьогодні — не розкіш і не втеча, а спосіб вистояти, інструмент виживання й самопізнання.

«Українці створюють нову мову культури просто на передовій.

Серед найважчих випробувань, смертей і болю все одно знаходиться місце для українського світла — тут народжується поезія, музика, живопис зі справжніми сенсами.

Там, де гине старе, — постає нове. І це нове знає ціну свободи й говорить українською — мовою свободи», — каже режисерка Марина Чанкова.

Кожна історія цього циклу підвищує моральний дух, формує нові об’єднавчі наративи й доводить: навіть у найтемніші часи мистецтво залишається джерелом сили.

«Культура — це фронт, який варто розвивати. Він не має окопів, але має своїх захисників.

Це фронт, що тримається на пам’яті, правді й творчості. І відступу в нього немає.

Можливо, якби ми раніше ставилися до культури відповідальніше, нам би не довелося брати в руки зброю.

Але сьогодні саме культура додає нам сили боронити свободу і будувати майбутнє», — підсумовує Чанкова.

І якщо колись про післявоєнну відбудову України говоритимуть у термінах культурного ренесансу, то саме такі проєкти, як «Новий коd_», стануть її фундаментом.

Бо в них зафіксована не лише війна — у них зафіксоване життя, яке проростає крізь руїни і вже не може бути знищене.

Проєкт "Новий код" створено за підтримки Українського культурного фонду ucf.in.ua та 3-ї окремої штурмової бригади в межах конкурсної програми «Культурний штурм».