Театральний режисер, автор перформансів Пітер Кант (Лондон/Берлін) працює на міжнародному рівні та ставить міждисциплінарні перформанси. У Великій Британії він поставив такі вистави як «Ненароджені в Америці» / Unborn in America на студії Royal Opera House  Linbury Studio та   VAULT Festival, найбільшому і найзухвалішому фестивалі мистецтва і розваг Лондону; «Олександрія» в театрі "Yard", а також нові вистави для оперної трупи "Mahogany Opera Group" та молодіжної трупи Англійської національної опери. У рамках гранту міжнародної мобільності Culture Bridges, разом з групою молодих українських акторів, Пітер створив сайт-специфік виставу «Хуліган» в Мистецькому Арсеналі. 

Пітер розпочав творчу співпрацю з групою молодих акторів в Україні в 2016 році, коли взяв участь у резиденції ЕТС на Гогольфесті. Вони продовжили колаборацію, та у 2017-му поставили спектакль «Як не можеш знайти партнера, скористайся дерев'яним стільцем»/ If You Can't Find a Partner Use a Wooden Chair, яку було показано на 10-му ювілейному Гогольфесті. Його це надихнуло, сподобалася робота акторів.

“Було дуже цікаво те, як вони посилаються на радянський кінематограф, на сюрреалізм, живопис, музику тощо. Вони видалися мені більш відкритими та вільними, ніж чимало акторів у Великій Британії”, - розповідає режисер.

Йому хотілося спробувати щось нове: сполучити свій досвід в музичному театрі та бажання розпочати новий проєкт в Києві. Він прагнув повернутися до того, з чого починалася його робота в Україні, а саме обігрувати масштабні індустріальні приміщення. Режисеру хотілося зібрати трупу з тих молодих акторів та розширити колектив. А потім він знайшов тему.

Допоміг йому в цьому знайомий актор, який був надзвичайно культурно освічений, з поетичним світосприйняттям. Проте, режисер дізнався, що в підлітковому віці актор був футбольним хуліганом. 

“Виявилося, що в ті самі часи, коли він бився з пацанами із ворожих команд по лісах на околицях Харкова, він навчався у школі мистецтв та вже почав здобувати славу як талановитий молодий актор. Тобто він вів таке собі подвійне життя, мене зацікавило це протиріччя, бо воно виразно проявляється у світлі таких театральних тем, як акторство у побутовому житті та маски, які ми вдягаємо у суспільстві. Водночас, мені хотілося попрацювати з цією бійцівською енергією. У наші часи вона виявляється в тому, що до політики повертається племінне мислення, а Європою ширяться популістські рухи. І я подумав, що ми могли б дослідити ці теми через історію молодика, якому доводилося щодня складати свій образ ворога, коли він ходив на бійки до лісу”, - додає режисер. 

Так постав сюжет, і  режисер почав шукати людей, з якими к можна було його втілити, а крім того  - велике приміщення. Потрапив до Мистецького Арсеналу. Я прийшов туди у вечірній час і був у захоплені. 

“Я також шукав міф, з яким можна було пов'язати сюжет про хулігана, і з пам'яті виринув «Втрачений рай» Джона Мільтона. У тій п'єсі сатана діє як своєрідний герой: він повстає проти Бога, котрого вважає тираном, але звісно, терпить поразку та опиняється в пеклі. Я побачив там змістові нашарування та паралелі, спільні з українським суспільством та революцією, і прагнення до непокори, аби випробувати межі своїх можливостей. Тож я одразу подумав про колаж з янголів-революціонерів та хуліганів”, - розповідає режисер.

Для того, щоб втілити мрію в життя, режисер подав заявку на грант мобільності від Culture Bridges. 

“У Мистецькому Арсеналі ми хотіли створити глядачам умови для особливого переживання, це була б мандрівка крізь захід сонця в ніч. Ми не мали сценарію, було лише кілька ідей та колектив надзвичайних митців, яким я цілковито довіряв. Ще я запросив прекрасну композиторку з Великої Британії, Джессіку Маріон-Девіс. Вона приїхала до нас на п'ять днів, навчала технікам хорового співу та допомагала музично оформити виставу живим виконанням радянських та сучасних естрадних пісень. Чимало людей одразу сильно повірили в цей проект. Чимось їм  відгукнуласянаша тема, а може й наш робочий процес, націлений на якомога більш горизонтальну структуру усієї театральної трупи, що давало нам змогу бути разом та чесно по-мистецьки спілкуватися між собою”, - розповідає Пітер.

За його словами, “Хуліган” містить у собі дуже різні музичні стилі та поліфонічний ефект завдяки акустиці локації. У виставі звучать українська, російська та англійська мови. Чимало текстів актори створили самі.

16 липня команда вперше провела прогін вистави у присутності запрошених гостей на заході сонця. Прийшло більше сотні людей.

“Оце таки був виклик! Ми відіграли перший відкритий показ 17 липня на заході сонця, а останній відкритий показ – наступного дня, після заходу сонця. Мені подобалося, що умови показу змінювались, і щоразу, коли ми виступали, атмосфера була цілковито новою”, - ділиться режисер.

 Хоча невеликий бюджет було виділено на реквізит та костюми, - команда хотіла, щоб меблів було якомога менше Завдання було таке, щоб люди побачили простір, відчули його та пропускали крізь свою власну уяву кожну дію - ак глядачі ставали співтворцями ілюзії.

"В пространстве спектакля мы нацепили занавес, где прорезали отверстие, образовав что-то похожее на киноэкран. Поэтому зрители смотрели на пространство Мыстецького Арсенала так, будто бы смотрели фильм. Затем зрителей приглашали переступить через экран и последовать за персонажами. Весь спектакль идет в стиле «променад»: он иммерсивный и интерактивный. Зрители и актеры ни одного мгновения не стоят на месте. Это путешествие ", - говорит Питер.

Режиссера вдохновляет Киев и бурная творческая жизнь: откровенная, бесстрашная и авантюрная, с огромным спектром талантливых художников.

"Впрочем, в Украине не очень хорошо знают об иммерсивной и интерактивной модели театра, а также о методе совместной постановки (devised theatre). Поэтому я хотел поощрить молодых театральных деятелей и артистов перенять новые методы работы в нетрадиционных помещениях, чтобы они поняли, что на самом деле, они имеют более широкие творческие возможности, чем в целом по Европе, где такие эффектные локации или недоступны, или полностью отремонтированы ", - добавляет режиссер.

По мнению Канта, сейчас   прекрасное время для нововведений и для того, чтобы практиковать уже опробованную им методику - заходить в определенное пространство и создавать там уникальные представления. Вопрос в том, как сделать финансирование более доступным для независимых театральных деятелей, и каким образом выстроить связи с международными фондами, которые тоже могут участвовать и поддерживать такую деятельность.

 “У просторі вистави ми начепили завісу, де прорізали отвір, утворивши наче кіноекран. Відтак, глядачі дивилися на простір Мистецького Арсеналу так, ніби то показувався фільм чи картина. Потім глядачів запрошували переступити через екран та піти за персонажами. Вся вистава йде в стилі «променад»: вона іммерсивна та інтерактивна. Глядачі та актори жодної миті не стоять на місці. Це подорож”, - каже Пітер.

Режисера надихає Київ та бурхливе творче життя, яке в ньому постає: відверте, безстрашне та авантюрне, з величезним спектром талановитих митців. 

“Втім, в Україні не дуже добре знають про іммерсивну та інтерактивну моделі театру, а також про метод спільної постановки (devised theatre). Тож я хотів заохотити молодих театральних діячів та артистів перейняти нові методи роботи в нетрадиційних приміщеннях, щоб вони зрозуміли, що насправді, вони мають ширші мистецькі можливості, аніж загалом по Європі, де такі ефектні локації або недоступні, або повністю відремонтовані”, - додає режисер.

За його словами, це – чудовий час для нововведень та для того, щоб практикувати вже випробувану Пітером методику – заходити у певний простір та створювати там унікальні вистави. Питання в тому, як зробити фінансування більш доступним для незалежних театральних діячів, і яким чином вибудувати зв'язки з міжнародними фондами, які теж можуть долучатися та підтримувати таку діяльність.