Ідея зарезервована: як знайти свою нішу в культурі
Оксана Форостина
співзасновниця Yakaboo Publishing.
Видавничий проект Оксани Форостини (на той момент — ТАО) запустився з перекладу біографії Ілона Маска і точно збігається в часі із запуском ракети Falcon 9. Тепер уже під брендом YakabooPublishing, вона видає українські переклади добірної бізнес-літератури та нон-фікшну. Це книжки про носіїв — і від носіїв — цінностей, яких бракує українцям: «Країна стартапів: історія ізраїльського економічного дива», «Оригінали: як нонкомформісти рухають світ», «Інґа» та інші.
Як визначити нішу
П’ять років тому я би точно не ризикнула видавати бізнес-літературу українською. Тоді аудиторія, яка готова була сприймати бізнес-літературу та нон-фікшн в українських перекладах, була вужчою. За цей час суттєво змінився суспільний контекст. Умови ведення бізнесу, на мій погляд, стали комфортнішими, в української книжки з’явилася цінова перевага.
Як шукати актуальні для України видання
Добрий приклад — «Країна стартапів». Це не аж така новинка (2009 року вийшла вперше), і рішення її видати напряму пов’язане з тим, що від 2014-го ми живемо «в новій нормальності». Кому до 2013 року було би цікаво, як інтеґрувати колишніх військових у бізнес-середовище і який внесок може зробити армія в економіку країни?
Досвід Ізраїлю свідчить, що ця нова нормальність — постійний стан загроженості, постійний брак безпеки, може бути перевагою, а не перешкодою для розвитку.
Книжку «Країна стартапів» ми «кастомізували» для України: автори написали спеціальну передмову до українського перекладу, ми спільно оновили статистику. Тобто українське видання в певному сенсі унікальне. До речі, одразу після українського перекладу вийшов монгольський, тобто книжка і далі актуальна в світі.
Але не все, що добре продається, скажімо, у США, буде добре продаватися в Україні. Популярність тих-таки «Оригіналів» в Україні зовсім не дотягує до популярності цієї книжки у США, де вона увійшла, здається, в усі можливі списки бестселерів і мастрідів 2016 року. Адам Ґрант у США — як рок-зірка, а у нас його знають мало. З часом це змінюється, коли аудиторія вчитується і приймає авторів, але Ґрант з «Оригіналами» — це таки не кавалерійський захід на ринок, як було, скажімо, з біографією Маска.
Конкуренція на ринку перекладної бізнес-літератури та нон-фікшну
Я би про це говорила інакше: зростає ринок. І якщо працювати на ринок, а не проти ринку (тобто не підривати довіри аудиторії), то виграють усі, бо зростає частка усіх гравців. Зрозуміло, що популярніший і відоміший (в Україні) автор, то жорсткіша конкуренція за права.
Наскільки витратно видавати перекладний нон-фікшнМоє припущення: деякі з видавництв, які прийшли у нон-фікшн і бізнес-літературу тільки тому, що побачили нову нішу (за принципом «всі побігли — і я побіг»), із часом побачать, що в їхній бізнес-моделі вигідніше працювати з іншими сегментами. Тому в підсумку в ніші залишаться ті, хто зможе забезпечити для свого проекту ефективне поєднання багатьох доволі унікальних компетенцій, а не той, хто швидше добіжить за тим чи тим контрактом.
Перекладний нон-фікшн складніший і дорожчий на етапі виробництва. Бо хоч це й популярна література, але для її якісного перекладу потрібні нішеві спеціалісти — від ракетобудування і електрохімії до фондового ринку. Багато ресурсів йде на довгі і дорогі процеси, результат яких поки що мало хто зауважує і цінує. Зараз в Україні можна видати серйозну науково-популярну книжку без покажчика, і ніхто навіть не помітить.
Проте, спостерігаючи за дискусіями впродовж останнього року, приємно зауважувати низький рівень толерування халяви (особливо такого очевидного шахрайства, як переклад із російського перекладу). Ринок стає мудрішим, вимогливішим, тому я переконана, що, за буддистською мудрістю, жодне зусилля не буде марним.
Як знаходити правильні підходи до менеджменту
Я була би обережною зі словом «правильний». Те, що на цьому етапі я сама контролюю дуже багато процесів, завжди приїжджаю в друкарню на кольоровий друк, перевіряю роботу практично всіх перекладачів і редакторів, шукаю вузькопрофільних консультантів для більшості текстів, комусь, навпаки, може видаватися неправильним. Але якщо ми кажемо, що наші книжки «якісні», то на цьому етапі розвитку ринку не бачу для себе іншої можливості говорити про якість і при цьому, перепрошую, «отвечать за базар».
З іншого боку, я ніколи не називаю себе перфекціоністкою і нікого не закликаю до перфекціонізму. Бо, по-перше, тому що це нарцисизм і самовпевненість, по-друге, перфекціонізм дуже часто контрпродуктивний. Як і в багатьох видавництвах, багато процесів, зокрема переклад і редагування, здійснюють фрілансери. Зараз ми вже на етапі, коли потрібна інституціоналізація знань і система передачі стандартів. До нас приходить в команду перша штатна редакторка, у неї за плечима робота на телебаченні, і це сигнал для всіх, хто долучатиметься у майбутньому: оперативність і зібраність так само важливі, як і відповідальність.
Чи може такий видавничий проект стати успішним бізнесом?
Мій досвід 2016 року свідчить, що може. Щоправда, це за умови, що є бодай одна книжка, яка постійно добре продається. У моєму випадку це біографія Ілона Маска. Вона вийшла у грудні 2015 року, зараз у друкарні вже п’ятий наклад.
Євгенія Стрижевська
організаторка Polyana Music Festival.
Polyana Music Festival — триденний фестиваль електроніки, етно-електроніки та world music в курортному селі Поляна на Закарпатті. Цього вересня він відбувся вперше, хедлайнерами стали французький колектив Deep Forest та Onuka, а фестиваль закріпив за собою реноме «зразкової організації». Зрештою, у Євгенії Стрижевської більш як десятирічний досвід їхнього проведення: Koktebel Jazz Festival, «Країна мрій», Kyiv Open Air.
Про кількість фестивалів в Україні
Не думаю, що можна говорити про бум мистецьких фестивалів. Їх потроху стає стільки, скільки має бути. Але якщо згадати про демотиватор «Коли у парку зберуться троє хіпстерів і сядуть на траву — це одразу назвуть фестивалем», то ситуація й справді видається різнобарвнішою та менше контрольованою. Але навряд я можу виступити експертом в проблематиці Фестивалів борщу/ сала/ самогону/ шкіряних виробів.
Я за будь-які якісні живі події. Нехай приводом буде попити різних сортів кави, або ж послухати різної музики. Головне, аби це було якісно й красиво. Й люди мали можливість спілкуватися й обмінюватися живою позитивною енергетикою.
Знайти нішу — зовсім не важко. Бо їх ще багато вільних. Головне, аби ти робив фестиваль не тому, що це модний тренд. Й не тому, що тобі видається, що фестиваль — то звичайний івент. На щастя, наша публіка не просто має смак, вона вже знає, що таке справжній фестиваль.
Про концепцію Polyana Music Festival
По-перше, це сама локація. Донедавна я жодного разу не була в Закарпатті, тому навесні 2016 року ми з командою здійснили кілька візитів у Поляну. Треба мати відчуття цієї землі, інакше не вдасться. А ще я ніколи не робила фестивалю у горах. То нам довелося вивчити чимало «гірських» та «лісових» фестивалів різних країн світу.
По-друге, музика. Я добре вивчила слухачів електронної музики, world music за своїми іншими проектами. І фестиваль в осінніх Карпатах для них — те, що треба.
Але загалом захід нашої країни на сьогодні є дуже туристично привабливим. Як для українців, так і для іноземців. Там відбувається кілька великих рок-фестивалів, відомий джазовий фестиваль, один фестиваль електронної музики, кілька полістилістичних. Уже сформувалися аудиторія, яка просто мандрує цими локаціями й підтримує фестивальний дух.
Яка пропорція української/зарубіжної музики на фестивалі
Ми не мислимо пропорціями. Але щоб, скажімо, румунська аудиторія була більше зацікавлена у візиті на Polyana Music Fest, ми маємо віднайти у Румунії відомий гурт/виконавця, що близький нам за стилістикою. Або ж запросити музикантів з іншої країни, які цікаві й затребувані у Румунії.
Зрозуміло, що український фестиваль без участі українців на сцені — це не український фестиваль. І річ не в патріотизмі. Нам є кого запрошувати, в нашій країні велика кількість прекрасної музики. І фестиваль, у цьому випадку, і є майданчиком для відкриття української музики не лише нашим слухачам, а й іноземцям, тим самим румунам, які завітають до Поляни послухати свого хедлайнера.
Як не дивно, останні кілька років «консервації», відсутність концертів й візитів іноземних артистів додали нам багато конструктиву. В українській музиці зараз дуже багато думок. Ми — красиво мислимо. Ми — сучасно мислимо. Іноді навіть мислимо майбутнім.
Про українську сцену World Music та електроніки
У нас узагалі не було запитань на кшталт: «А кого ж ми можемо поставити?». Навпаки, обирати серед усієї різноманітності українських гуртів було вкрай важко.
Зрозуміло, що коли мова йде про сучасну зіркову українську world music, то перші імена у цьому списку — ONUKA та ДахаБраха. Ми щасливі, що вдалося запросити ONUKA до участі у першому фестивалі. А з гуртом ДахаБраха зараз ведемо перемовини.
Але українських виконавців, які варті уваги, значно більше. І Polyana Music Festival намагається їх відкрити якомога ширшій публіці. Скажімо, я давно стежу за гуртом Go-A, який з невеликих клубних сцен уже доріс до головної сцени нашого фестивалю. Автентичний спів, народні інструменти на електронному ґрунті — це одразу створює правильну атмосферу. Особливо, коли ти восени знаходишся посеред карпатських гір.
Або ж гурт Sun Groove, який став улюбленцем місцевої публіки. Після фестивалю ми отримали чимало прохань привезти їх ще раз. Чому? Бо о пів на третю ночі, після виступу ONUKA не просто ніхто не розійшовся по домівках, а усі танцювали до самого світанку. Це був, певно, один з найдовших сетів Sun Groove за усе їхнє концертне життя.
Багато журналістів головним відкриттям фестивалю назвали гурт Morphom. Це було і приємно, і, водночас, трошки дивно, бо проект уже достатньо відомий не лише в Україні. І якщо вже говорити про електронну музику, то я не уявляю цьогорічний фестиваль без CEPASA. Це гурт, що не боїться підвищувати стандарти й творити завтрашній день. Мені дуже хотілося б, аби така музика збирала в Україні стадіони.
Як знайти правильні підходи до менеджменту
У моєму випадку — це великий досвід і прекрасна команда. І для мене це не пусті слова. Якщо говорити про делегування повноважень, то я справді на цьому знаюся.
У команді надзвичайно важливим є вміння довіряти партнерам. Це заощаджує час та нерви, робить процес правильним і комфортним.
Одного з головних принципів успіху фестивального менеджменту я колись навчилася у президента Koktebel Jazz Festival Лілії Млинарич: «Не став перед партнером проблеми без варіантів її вирішення. Завжди пропонуй вихід із ситуації». Це ніби і проста теза, але не так просто вона втілюється в життя.
Чи можливо перетворити фестиваль на успішний бізнес
Можливо. І навіть у нашій країні.
А ще фестиваль — це чудовий спосіб розвинути якийсь регіон чи селище. Відвідувачі поселяться в місцевих готелях, їстимуть у ресторанах, купуватимуть сувеніри та записуватимуться на екскурсії. Зрештою, навіть є відома формула, що один долар, вкладений у фестиваль, на виході дає чотири.
Текст підготовлений за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства «Культура і Креативність».
Продовження читайте тут: https://theukrainians.org/ideya-zarezervovana/
