Пісок.Повернення — це продовження торішнього перформансу Пісок, в якому поєдналися вірші з антології сучасної поезії українських та африканських авторів, сучасний танець від хореографів Платформи сучасного танцю, а також пісні у виконанні етнотеатру Дивина і музика гурту AfriKAN.

«Ідея Піску була в тому, аби розказати про людей, які з різних обставин покинули свої домівки. Але не на основі документального матеріалу, а на основі поезії», — пояснює хореограф Антон Овчінніков.

Натомість новий перформанс базуватиметься на документальних інтерв’ю. Команда проекту записала розмови з переселенцями в Запоріжжі, Луцьку та Маріуполі — у містах, де процес інтеграції відбувається зовсім по-різному.

Поговорили з близько тридцятьма людьми, які були змушені покинути свій дім через війну на Сході. Їм ставили питання про так зване «нове життя», інтеграцію до громад, побут, звички, нових сусідів і друзів — для того, аби почути їхні думки, настрої, відчуття.

Почули різне. Наприклад, таке:

«Раніше мені хотілося квіти вирощувати, але вони не приживалися. Коли переїхала до Запоріжжя, мені хотілося завести щось, що я могла б любити… я вигадала цій рослинці майже людське ім'я».

«Я стала легше прощатися з речами, які мені не подобаються, викликають негативні спогади чи не викликають ніяких. Лишаю біля себе лише те, що мені подобається та надихаєь. Дивлюся, наприклад, на підсвічник у вигляді будиночка, який купила у Миколаєві — мені стає від того на душі тепло».

Уривки з записаних розмов звучатимуть безпосередньо під час перформансу. Вони поєднуватимуться з танцем і африканською поезією — теж про відчуття дому.

«У темі міграцій пульсує сучасний світ. Повернення додому актуальне не лише для Африки, а й для Європи. Люди, які приїхали до Європи як мігранти — чи будуть вони повноцінно інтегровані до суспільства, чи зроблять свій внесок у розвиток громад? Щодо України, ми можемо відповісти ствердно, що маємо прецедент, коли люди, які перемістилися з одного регіону в інший, змінюють суспільство», — розповідає авторка проекту Оксана Розумна.

«Зараз багато чого роблять про переселенців, це зрозуміло. Але переважно фокус на тому, як людям адаптуватися на новому місці, знайти роботу, домівку, друзів. Про повернення мало говорять», — каже режисер-постановник Антон Овчінніков.

Проте саме повернення — це наскрізна тема перформансу. Причому це не обов’язково про фізичне повернення в покинуті місця. Це і про повернення до себе, пошук себе в іншому суспільстві, в іншому місті, в іншій професії.

«Йдеться про те, щоб говорити з цими людьми про те, як вони уявляють повернення. Перформанс – це зокрема робота з травмою. Для мене це ризикована річ, бо я не психолог, і в мене немає такого власного травматичного досвіду. З іншого боку, це виклик. Можливо, це взагалі одна з причин, чому я займаюсь перформативним мистецтвом. Воно має можливість лікувати болючі місця», — пояснює режисер.

«Щодо травматичності нашої розмови і вихід з травми... Тут ми повністю розраховуємо на мистецтво. Під час інтерв’ю ставилися питання, спрямовані на позитивні емоції. Я дуже свідомо до цього підходила, адже результатом проекту бачу висновок щодо позитивних змін і в суспільстві в цілому, і у свідомості окремих людей. Нам було важливо показати, що попри те, що все суспільство пережило травму, людяність і спрага до життя перемагають. А от у текстовому компоненті не вдалося уникнути тем, які зачіпають за живе. Поезія так чи інакше вражає, працює на чутливість, аби викликати емпатію», — розповідає авторка проекту.

Перформанс — це можливість не лише розповісти, а проспівати, протанцювати, почути та відчути травму. Донецький етно-гурт Дивина давно співає про переселення тривалістю в століття, а барабанщики AfriKAN і співак із Конго Дієдонне Нгелека добре знайомі з практикою зцілення особистих і суспільних травм, поширеною в сучасній Африці.

«Часто, повертаючись додому з далекої подорожі чи вечірньої репетиції, я думаю про те, що є такого в моєму домі, що особливо гостро починає нагадувати про себе саме в цей момент. Я точно знаю — це невід’ємна частина мого життя. Те, без чого воно втрачає сенс. Щойно я втрачаю або просто забуваю це незрозуміле відчуття дому, мені здається, перетворююсь на водорость, яка приречена нескінченно поневірятися океаном у пошуках сенсу. І ніколи його не знаходити», — так говорить про свою дорогу додому режисер перформансу.

Автори планують, що після презентації перформанс стане мобільною платформою для дискусій і мандруватиме містами України — для того, щоб відкривати нові грані дому. І не губити його.

Фото: Олександр Доловов