План Б: як жінки змінюють культурний та мистецький світ

Ми говоримо про зміни, як про речі, які можна буде відчути у майбутньому. Але зміни відбуваються кожен день, з кожним із нас, ми самі їх творимо. Хто такі “ми”, та чи багато серед нас жінок? Адже попри декларовані цінності й гендерну рівність, вони усе ще часом мусять проторювати собі шлях у професійній сфері. Ми поговорили з жінками, що творять соціально-культурні зміни, про їх особистісні цілі, про стереотипи, про роботу над собою, челенджі та про екосистемні покращення, на які вони найбільше чекають. Надія Парфан змінює кіноіндустрію, Аліна Ханбабаєва курує культурні проєкти, Ірина Соловей просуває соціальні інновації, а Діана Берг — низову культуру, мистецтво, права й свободи людини. Наразі їх поєднав фестиваль соціальних інновацій та нової музики Plan B, де 10 – 12 квітня вони розповідатимуть про свій досвід створення проєктів, що несуть зміни.

Діана Берг

Культурна менеджерка, активістка в Донецьку та Маріуполі, засновниця Платформи Тю — культурного центру в Маріуполі, де домінують низова культура, інноваційні ідеї, права та свободи людини

Я засновниця Платформи Тю, і ми створюємо безпечний простір — фізичний та віртуальний, — де можна бути собою та не боятися засудження. Через низові культурні ініціативи, через сучасне мистецтво, через розмови про права та свободи людини, можна змінити багато. У нас люди стають більш впевненими, активними, толерантними та вільними.

Є один стереотип про жінок-змінотвориць, який я сприймаю як жарт: що за кожною сильною жінкою стоїть чоловік, що її надихає на зміни та є музою та підтримкою. На жаль, це працює у зворотній бік, в цьому і полягає гендерний стереотип: жінка може бути чейнджмейкеркою, а може й музою чи домогосподаркою, але чоловік має право лише на сильну позицію. Насправді, мені пощастило не стикатися зі стереотипами особисто, в нашій команді більше жінок, і це прекрасно. Проте це не означає, що стереотипів не існує.

Мені здається, що я намагаюся змінити минуле. Сьогодні, рівно за шість років після початку протестів в Донецьку, я це зрозуміла. Тоді ми робили все, аби місто залишилося в Україні, проте цього видалося замало. Чогось нам не вистачило: критичного мислення, широти поглядів, рефлексії, відповідальності, сміливості. Відтоді я намагаюся це змінити, закриваючи гештальт, який ніколи не можна насправді закрити до кінця. 

Ми змінюємо себе через подолання. Найбільший челендж — це подолання страху перед нападами радикалів, нерозумінням, війною, монополізацією міста, залежністю від донорів. Коли ростеш над власним страхом, відбуваються найважливіші зміни в собі.

Щодо зовнішніх змін, ми чекаємо на зміни в креативній економіці країни, на розвиток культурних індустрій та їхній експорт. Наразі монетизувати нашу діяльність складно, багато хто працює у звичному форматі грантових проектів, в постійному режимі вигорання. Цю парадигму треба змінювати на державному рівні, впроваджуючи програмну підтримку, нові форми організацій, розвиток соціального бізнесу. Бо зміни мають відбуватися не лише з боку активістів.

Ірина Соловей

Президентка громадської організації Garage Gang, співзасновниця платформи соціальних інновацій Велика Ідея, громадська активістка

 

Ми працюємо в так званому сегменті соціальних інновацій, що означає формування нових відносин чи ущільнення існуючих між громадянами в суспільстві, між громадянами та інституціями, та і між інституціями також. Один мій польський колега на мою розповідь про діяльність Garage Gang відреагував: “О, ви робите суспільству соціальний оргазм”, і мені це дуже сильно зрезонувало.

Команда Garage Gang більше 10 років формує суспільні навички, наприклад, компетенцію спільнокошту. Передусім ми будуємо спроможність, яку бажаємо посилити в суспільстві. Ми розпочинаємо як дослідники. Припускаємо, що спільнота має потенціал до змін, а отже ми потенційно можемо спиратися на це. В межах програми ми проходимо природній цикл зростання та розвитку спільноти, де і прихована програма м’якої трансформації. Це також називається екосистемним лідерством. 

Складно працювати без розвиненої культури партнерства в Україні, але ми віримо, що це є актуально для людей, міст та природи. Та ми створюємо середовище, де люди можуть отримати новий досвід. Як наслідок, змінити своє ставлення до міста, більше довіряти людям, знаходити нові сенси, здобувати нові вміння і так далі. Це те, що дозволяє людині змінюватись. 

Я очікую, що зростатиме культура участі завдяки залученості інноваційних бізнесів до практик спільнокошту, у проекти розвитку в локальних спільнотах і на платформах. Нам видається, що це створить умови для довіри до бізнесу в суспільстві. Тема залученості бізнесу має великий потенціал, проте вимагає від галузі іншого рівня роботи з оцінкою впливу проектів розвитку. Аналітична спроможність більшість гравців у нашій галузі наразі є низькою, а дослідницька діяльність несистемною. Коли це зміниться, буде створено нове середовище для більших змін.

Наша основна мотивація — це ресурсне життя громадян в Україні. Ми орієнтуємося на глобальні виклики та можливості в світі. Можна сказати, що ми готуємо українське суспільство до масштабних викликів та глобальних історій. 

Втім, припускаю, що орієнтованість на світові тренди не впливає на стереотипи щодо жінок-змінотвориць, які досі побутують. Чи мають жінки бути скромними і не очікувати визнання? Чи правда, що залученість жінок мотивована емоційністю? Чи очікується, що жінка готова, що її внесок буде знеособлено, а персональні винагороди будуть радше символічними (але це не причина психологічно вигорати)? Чи є переконання, що у жінок немає власного стилю лідерства, і тому сфера змін сприймається вторинною, тобто не такою впливовою як політика чи місцеве самоврядування (де ми бачимо в рази більше чоловіків зараз)?

Звісно, час поступово змінює ці стереотипи, але водночас як жінка, я все ще відчуваю значимість маршу за права жінок – це чудова нагода відсвяткувати сестринство і братерство, тому що я відчуваю, що підтримка з боку чоловіків ширшає, і це дає сили. 

Аліна Ханбабаєва

Кураторка культурних проектів, директорка фестивалю соціальних інновацій та нової музики Plan B, ГО “Культурна агенція ∀”

Останні п'ять років я займаюся створенням соціо-культурних подій. Тільки занурившись в роботу над фестивалями, я зрозуміла, наскільки потужний та дієвий інструмент опинився в моїх руках. Культурні події — це інструмент соціальних змін, інструмент привернення уваги до питань, що хвилюють суспільство найбільше, механізм роботи з різноманітними категоріями людей. 

Наша агенція займається фестивалями, освітніми та культурними подіями, що здебільшого спрямовані на розвиток культури, створення зв'язків, спільний пошук шляхів вирішення актуальних проблем. Ми зменшуємо відстань між людьми, створюємо простір, де люди незалежно від музичних, естетичних уподобань, релігійних та політичних переконань об'єднуються, щоб разом розвиватися та створювати те, чого їм бракує в навколишньому світі. Мені дуже подобається знайомити різних людей і спостерігати, як вони знаходять точки перетину, створюють разом нові проекти: локальні та міжнародні, культурні, мистецькі, освітні, технологічні. Люблю знайомити людей з новою українською та європейською музикою, цікавою та незвичною.

А ще ми робимо видимими цікавих людей та важливі проекти. І маємо мету — зробити Харків більш видимим в країні та світі. 

Люди в моєму оточенні звикли, що я завжди щось організовую чи вигадую. Іноді у відповідь на питання про плани чую: “Знову хочеш втягнути мене в якусь авантюру?”

На щастя, більшість готова втягуватися.

Коли організовуєш культурні події, часто думають, що у тебе нескінченні бюджети, і все, що ти робиш — тусиш з художниками та музикантами (з келишком у руці, звісно). Було би непогано, але насправді це не так. 

Потрібно багато працювати. Ми з командою зростаємо та розвиваємося разом, багато вчимося в процесі роботи. Коли організовуєш події, важливо бути гнучкими і готовими до змін, вміти швидко реагувати і завжди мати план Б. Обставини постійно змінюються, тому ми тренуємо швидкість реакції, спокій і витримку, виробляємо звичку у будь якій ситуації робити свою справу якнайкраще. Я дуже радію, коли бачу, що вдається змінити ставлення колег: замість панікувати — шукати в кризі натхнення і шанс. 

Одного разу ми з моїм другом і колегою Райко Божичем обговорювали нашу діяльність і те, чи варті зусилля, яких ми докладаємо тих змін, які ми врешті отримуємо, чи ці зміни не уявні. Райко тоді сказав: “Я не можу обіцяти, що все зміниться і стане краще. Але якщо нічого не робити, точно буде гірше”. Це те, що не дає мені опускати руки й досі. 

Важливі зміни, які ми з командою запланували після фестивалю — навчитися залишати час для відпочинку. Щодо змін у соціокультурній сфері, прагну збільшення можливостей для сталого розвитку громадських організацій, що займаються культурним менеджментом. Створення умов для послідовних змін, виховання культури платити за культуру. 

Надія Парфан

Кінорежисерка, продюсерка, кураторка, співзасновниця Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики “86”, компанії-дистриб’ютора документального кіно 86PROKAT, засновниця онлайн-кінотеатру Takflix

Я не можу сказати, що у мене є така ціль — нести зміни. Що ми називаємо змінами або ж змінотворчістю? Це ходити на Майдан, бути активістами чи вести якусь повсякденну, рутинну й невидиму працю? Це працювати з аудиторіями чи транслювати якісь меседжі? 

Я концептуалізую це інакше. Моя мотивація — жити в нормальному суспільстві і мати довкола адекватний культурний контекст. Це моя особиста потреба. Мені важливо, щоб те, що відбувається навколо входило в унісон або принаймні резонувало. Коли цього не відбувається, я намагаюся щось змінювати. Це побічний ефект від бажання бути щасливою людиною.

“Зміни”, які я творю — це мистецтво, кіно і побудова людських зв’язків. Саме через це я займаюся кінодистрибуцією. Важливо, щоб кіно не замикалося у “фестивальному гетто”, не лежало “на полицях” і було доступним для тих, для кого воно створюється — глядачів. Кіно важливе не лише саме по собі, а як розмова, яку воно довкола себе створює, як спосіб говорити про речі: ненасильницький, на засадах радикальної поваги.

Про моє кіно часто говорять,  що воно “як художнє”. Багато людей не розуміють, що документалістика — це теж форма мистецтва. І в той же час люди також не розуміють, що таке документальне кіно. Питають, де я знайшла таких класних акторів. Молоді актори просяться взяти їх на роль. Я мушу кожного разу пояснювати, що знімаю реальних людей і їхнє реальне життя, тому кастингу не буде.

Зараз ми розвиваємо онлайн-платформу Takflix, де можна легально дивитися українське кіно. Система проста: 1 фільм — 1 квиток (60 гривень). Деякі люди питають: “А шо, це не безкоштовно? За це треба платити?”. Ми вже звикли, але кожного разу не перестаємо дивуватися. Люди не зобов’язані розуміти те, що я роблю. У них може бути інший світогляд, інші цінності. Виходячи з них, люди ставлять питання. Моя робота — давати відповіді.

Серед змінотворців багато жінок. З одного боку тому, що жінкам "більше болить". З іншого, творити зміни — це менш прибутково, менш престижно і більш виснажливо. Гендеризований вибір професії і "скляна стеля" переважно в інших сферах, не тут.

Ставлення до жінок дійсно міняється. Відбувається гендерна революція і повільно, але незворотно наступає гендерне різноманіття. В Україні процес повільний і непослідовний, але він нас теж стосується.

Змінюватися — не обов’язково. Іноді дуже круто навпаки залишатися собою і не реагувати на постійні зовнішні виклики. Світ зараз живе на дуже високих швидкостях і переймається неіснуючими проблемами, які створюють маркетологи та корпорації. Однією з них є ідея постійного вдосконалення. Я критично ставлюсь до ідеї “роботи над собою”. Такі ідеї призводить до вигорання, депресії та нещастя. Краще б люди проявляли до себе та інших більше співчуття.

Змін в нашій країні вистачає. Хочеться навпаки — хоч трошки стабільності. З позитивних змін, давно чекаю на реформу системи держфінансування і відміни безглуздих фінансових нормативів радянського типу. Мрію про прозорість та регулярність державної підтримки кіно та культури, чесних конкурсів, компетентних експертів. Очікую більше уваги та розуміння сучасних культурних процесів. А також сталості і довготермінового мислення.

 

Актуально в інших розділах: