— Розкажіть, будь ласка, про поняття політики, що ґрунтується на фактах. Що лежить в основі цієї концепції прийняття рішень, і як статистичні дані можуть допомогти у формуванні стратегій розвитку?

І зараз, гадаю, настав час для врахування обох аспектів.  Розробники політичного курсу повинні зрозуміти, що буде, якщо ми почнемо інвестувати в культуру, і якщо, навпаки, не будемо інвестувати.  А для людей, зайнятих у галузі культури  – почати думати про те, які додаткові переваги вони можуть отримати.

Коли в 2008 році в Естонії почалася економічна криза, кожен державний сектор мав довести владі, якими будуть наслідки скорочення їхнього бюджету. Я тоді працював у Міністерстві культури, і коли ми запитали людей зі сфери культури: «Що станеться, якщо ми скоротимо ваш бюджет?» – вони не дали жодної відповіді, окрім як: «Дайте нам грошей». Ще вони казали: «Ми не будемо проводити жодних розрахунків».

Пам’ятаю одне засідання уряду, коли поруч зі мною сидів представник МНС, відповідальний за служби екстреної допомоги. Головуючий запитав його: «Що станеться, якщо ми скоротимо ваш бюджет на 3-5%?». Вони мали чіткі розрахунки, і знали, що урізання бюджету на Х%, означатиме, що доведеться закрити 5 станцій. Від цього швидкість реагування швидкої допомоги або пожежної бригади зменшиться на 2 хвилини, і ці 2 хвилини коштуватимуть життя 15 людям. Тож, поряд зі мною сидів представник МНС, який казав: «Якщо скоротити бюджет на 3%, це щороку призводитиме до смерті 15 людей, а якщо на 5%, то це буде вже 25 людей і т.д.» А якщо ми скоротимо бюджети музеїв або, скажімо, театрів?   

— Але сьогодні культурна сфера Естонії вже вміє обґрунтовувати свої бюджети?

— Авжеж. Сьогодні ми вже розуміємо, що за аргументи мають слугувати дослідження та статистичні дані, а не лише шосте чуття.

На початку 2000-го року я прочитав звіт про економічні результати театральної діяльності в Вест-Енді (Лондон). Крім загальної статистики його автори порахували кількість відвідувачів, касовий збір, витрати тощо. Але це не все: якщо ви підете до театру, по-перше, вам треба буде заплатити за паркування, ви захочете відвідати ресторан, подбаєте про те, аби гарно вбратися і т.д. Тобто прибуток отримають не лише театри, тож його закриття призведе до економічної ланцюгової реакції, і економіці це обійдеться доволі дорого.  

Ми проводили подібні дослідження і щодо бібліотек: що станеться, якщо скоротити витрати на них? Ми дослідили, скільки людей читає книги щорічно, скільки людей їх не читає взагалі. Вирахували, що якщо скоротити бюджет бібліотек, то в них буде менше послуг, що дають прибуток, оскільки у них буде менше грошей на закупівлю книг. З іншого боку, коли економіка йде на спад, люди втрачають можливість купувати книги, тому бібліотеки – одна з галузей, що має негативну кореляцію під час кризи. Під час кризи люди частіше ходять до бібліотек, але їхній книжковий арсенал не поповнюється. Оскільки люди купують менше книг, то книги дорожчають, і бібліотекам стає ще складніше купувати їх. До того ж, під час кризи Естонія підвищила ПДВ на книжки, тож вони ще здорожчали. Це ефект «снігової кулі». Можливо, ви спитаєте: «І що з того?» Люблю цю провокаційну гру в «Що з того?».  

— І що з того?

— Наше дослідження рівня споживання в галузі культури у 2003 році показало, що 20% людей не відкрили за рік жодної книги. У 2006 році їх було вже 25%. І що з того? А те, що під час кризи, коли рівень безробіття зростає, деякі сектори змінюють  напрям діяльності, деякі втрачають свої позиції. Тоді уряд рекомендував людям ставати гнучкішими та отримувати нові професійні навички. Тобто, з одного боку стратегія уряду підштовхувала людей перекваліфіковуватися, аби долати перешкоди. А з іншого боку, уряд скоротив можливості для людей самостійного отримувати нові знання з книг.

— Тобто, якщо культура потребує державного фінансування, вона повинна вміти довести це.

— Точно. Ми повинні не тільки казати, що «українська мова та література дуже важливі», але й пояснити, що якщо люди не читатимуть, то стануть менш конкурентоспроможними на ринку праці і в житті. Це і є політика на основі фактів: вкрай важливо мати дані. Саме тому ми проводимо дуже багато досліджень у галузі креативних індустрій в Європі.

— Що це за дослідження?

— У багатьох європейських країнах, в тому числі й в Естонії, кожні 3-4 роки ми робимо карти креативних індустрій. Ми знаємо, скільки людей працює у цій галузі, який у ній обіг, які експортні показники та прибутки, який внесок сектору у ВВП, тому що хочемо цим показати, що скорочуючи бюджет культурного і креативного сектору, ви не просто скорочуєте бюджет на розваги, ви в прямому сенсі вбиваєте цей економічний сектор.

Наприклад, в галузі культурних і креативних індустрій працює 12% всіх естонських компаній і близько 5% населення. Це навіть більше, ніж в туристичній галузі, але люди не знають про це, тому культура взагалі не вважається сектором. Вони думають: «Це всього лише музей, або концерт, або книга».

В ЄС загалом 4,5% ВВП дає культурний і креативний сектор, більше 8 млн людей працюють у цьому секторі. Це  реальні робочі місця, реальні гроші, реальний сектор економіки. Ми знаємо, що загалом креативні компанії набагато менші, ніж компанії в інших секторах. Але якщо скоротити його, не підтримувати, то він просто помре. На жаль, багато законотворців у світі (і в Україні також) досі не розуміють, що культура і креативність, окрім значення для духовного розвитку та збереження традицій,  це ще й реальні робочі місця, компанії, бюджет, експорт, гроші.

— Отже, нам в Україні треба починати з осмислення того, що культура – це реальна економічна галузь?

— Саме так це відбувається у всьому світі.

— Що треба зробити на практиці, щоб творці законів та люди з культурної сфери почали це усвідомлювати?

— Гадаю, варто розглядати це питання окремо на політичному і на практичному рівнях. 

На практичному рівні більшість людей вже розуміють важливість цього питання. Наприклад, у Києві, Одесі, або Львові діє достатньо ініціатив у культурному і креативному секторах, працює безліч коворкінгів, мистецьких інституцій тощо. Більшість цих організацій не мають підтримки з боку держави – цим займаються або приватні спонсори, або самі компанії.

Дещо складнішим стан справ є на рівні уряду. Уряд в цілому продовжує ставитися до креативних та культурних індустрій як до сфери, яка належить суто до компетенції Мінкульту.  А Міністерство культури (не тільки ваше, а в цілому) має свою політику  –  їм треба думати про театри, музеї, бібліотеки. Але зазвичай вони не бачать масштабної картини.

Отже, першим кроком для розвитку культурного та креативного сектору будь-якої європейської країни повинно стати створення міжвідомчих комітетів, комісій у містах, що дозволило б представникам Мінекономіки, Мінкульту, Міносвіти, Міністерства регіонального розвитку зібратися разом. Йдеться не лише окремо про культуру, або окремо про бізнес, або про освіту. Це перехрестя, де перетинаються ці три сфери.

В Естонії така система працює з 2005 року.  Існують програми підтримки на національному і на місцевому рівнях. Зокрема, у нас діє національна програма «Креативна Естонія», метою якої є підвищення рівня обізнаності про креативні індустрії.

Яку підтримку ми можемо надати? Ми можемо почати формувати базу фактів. Так, у першу чергу, ми впровадили в країнах Європейського партнерства розроблену ЮНЕСКО систему показників  – Culture for Development Indicators. Це не показники розвитку культури, це показники впливу культури на розвиток інших сфер.

— Які саме це сфери та як відбувається цей вплив?

— Існує сім напрямів, серед яких освіта, соціальний напрямок, екологія, інфраструктура тощо. Але перш за все це економіка. Ці показники демонструють, наприклад, яким був внесок культурного і креативного сектору у ВВП, скільки людей працевлаштовані, який рівень зайнятості, яка кількість компаній і т.д. Ми сподіваємося представити перші результати такого аналізу до кінця цього року. Тоді ми зможемо вперше звернутися до уряду, до людей, і сказати: «Слухайте, культурний сектор в Україні створює стільки-то робочих місць, його внесок в економіку такий-то».  

  

— Яка  методологія проведення цих досліджень? І чи достатньо у вас даних та статистики по Україні?

— Це дуже складно робити, і не лише в Україні, оскільки культурні і креативні індустрії офіційно не розглядаються як економічні сектори. Ми використаємо ті дані, які є – я маю на увазі офіційні дані.

Інша проблема – це величезні масштаби тіньової економіки, особливо в секторі культури (і так у всіх країнах). Наприклад, якщо у вас є магазин, у вас повинен стояти касовий апарат. Але якщо ви продаєте квитки на концерт на вході, тоді вже складніше вести якісь підрахунки.

Третя проблема полягає у тому, чи рахувати виключно бізнес-компанії, чи також некомерційні організації. Світовий досвід показує, що у світі культури більшість некомерційних організацій ведуть звичайну підприємницьку діяльність. Наприклад, ви – НДО, що є організатором концертів. Так, ви не можете виплачувати дивіденди, але все інше – ви платите, продаєте, купуєте, організовуєте, виплачуєте зарплатню – по суті, ви компанія. В секторі культури це дуже поширене явище, і це створює складнощі в плані проведення досліджень.

Ідеальної моделі не існує. Існує лише сукупність даних, а також висновки експертів.  Ми завжди говоримо, що виведені нами цифри для країн Європи не є абсолютно точними, вони радше занижені, аніж завищені. Але вкрай важливо мати у розпорядженні бодай якусь статистику.

— Хто відповідає за проведення таких досліджень на глобальному рівні, і в Україні зокрема? Уряд або місцева влада?

— Звичайно, уряд. Ми працюємо з урядом, беремо необхідні для досліджень дані. Ми їм в якомусь сенсі допомагаємо, але у нас є і інші зацікавлені сторони. Ми також співпрацюємо з організаціями, з іншими урядами, службами статистики. Наша робота направлена на підтримку і допомогу уряду.  Це обов’язок будь-якого уряду – зрозуміти.  

— Які, на вашу думку, повинні бути перші кроки України у найближчі три-п’ять років, щоб почати ефективно розвивати креативний сектор?

— Я обіймав посаду голови експертної групи з питань розвитку креативних індустрій при ЄС в Брюсселі протягом багатьох років. В 2011 році ми видали «Керівництво щодо здійснення політики» («Policy Handbook») про те, як розвивати креативні індустрії, де зібрали більше ста прикладів того, що можна і треба зробити, що працює і що не працює, і вивели модель. Звичайно, не можна просто взяти і повністю скопіювати ії, бо кожна країна має свої особливості. Але майже усі країни, міста, регіони в Європі, які досягли успіху в цьому сенсі, використовували цю модель. Вона цілком універсальна, кожен пункт в ній – це крок. В цій програмі ми наводимо приклади і поради, тож вона носить і практичний характер.

— В  чому полягали ці поради?

— Коли ми самі проходили цей шлях, то подумали: «У нас є багато цікавого в культурних і креативних індустріях. Що можна зробити, щоб вони були сильнішими?» Можна підвищити їхній потенціал, треба організувати для них навчання, адже коли вони виходять з університетів, то не мають жодного уявлення про те, як насправді працює їхня сфера. Так, вони непогано розбираються у своїй професії, але як працює експорт? Як скласти бізнес-план? Як запроваджувати інновації тощо?

Отже, необхідне навчання, фізична інфраструктура, консультації щодо комерційної діяльності, доступ до фінансування, адже коли компанія з креативного сектору йде до банку по позику, їй відмовляють, бо банк не розуміє, за якою бізнес-моделлю вона  працює.

Наступні кроки – інтернаціоналізація та експортування культурного і креативного секторів вашої країни на міжнародний рівень.

Сьогодні для більшості секторів ринок відкритий на глобальному рівні. Наприклад, представники вашого IT-сектору вже цілком конкурентоспроможні на міжнародному ринку.

Наприклад, п’ятеро хлопців збираються разом і вирішують запустити новий мобільний додаток, щось на кшталт Angry Birds. Їхньою метою буде не український ринок – це лише 45 млн людей. Вони прагнуть глобальних масштабів та мріють про мільярди людей.

Отже, коли ми розробили методики та запровадили програми, перед нами постало питання: «Чому у деяких європейських країнах та регіонах це спрацьовує дуже добре, а в деяких – дуже погано, а в деяких взагалі не працює?» Можливо, проблема в тому, що люди просто не розуміють цих речей. Якщо я поїду кудись, де взагалі не чули про креативні індустрії, і буду натхненно розповідати про створення креативного інкубатора, вони подумають, що я з’їхав з глузду. Тому перед запровадженням змін треба створити попередні умови.

Шлях вже проторений: всі країни починали з досліджень, оскільки важливо знати, які сторони є сильними, а які – слабкими, що має потенціал, а що ні. Потім – стратегічні перетини  між міністерством культури, управліннями культури, освітніми закладами тощо.

Далі – підвищення обізнаності людей, аби про це знав кожен. У більшості випадків успіх обумовлений саме масштабною роботою в цьому напрямку. Це повинно стати національною платформою. У Європі існують  «Креативна Фінляндія», «Креативна Естонія», «Креативна Латвія», у найближчий час ми запускаємо «Креативну Грузію». У вашій країні наразі існує організація «Креативна Україна», але ще багато чого треба зробити. Ключові люди повинні зрозуміти те, про що ми зараз говоримо. Потім вам необхідно буде розробити власну політику та вжити рішучих заходів.

Але навіть за усвідомлення, що креативні індустрії дуже важливі, вони ніколи не стануть такими ж  великими секторами, як банківський сектор або ІТ – принаймні у найближчі 10 років. Отже, щоб змусити людей зрозуміти, чому культура така важлива, треба розуміти, що всі, хто працює у цьому секторі, мають неабиякий потенціал для вирішення проблем інших секторів. Це називається «перехресним ефектом».

Наприклад, візьмемо туризм.

Природа і культура – дві основні причини, чому люди приїжджають до вашої країни. Якщо одного дня закрити всі музеї, театри, скасувати фестивалі, концерти, потік туристів до вашої країни зменшиться, відповідно, і грошовий потік.

Інший момент – це проектні рішення, необхідні для того, продукція або послуги стали більш якісними та сучасними.

Культурні і креативні сектори можуть допомогти іншим сферам у прямий та непрямий спосіб. Наприклад, в процесі досліджень в Естонії ми виявили,що від кожного євро, витраченого на організацію спортивних або культурних заходів, ви отримуєте безпосередню економічну вигоду у розмірі 4 євро (у вигляді підвищення рівня працевлаштування, сплати ПДВ, податків тощо). Цей показник може несуттєво коливатися: один до трьох, один до чотирьох, один до п’яти. Найбільший становив один до шістнадцяти, найнижчий – один до одного (але навіть такий результат не є негативним). А зараз уявіть, що ви – мер невеликого містечка або депутат міської ради, у вашому бюджеті бракує коштів. І до вас приходять люди і кажуть: «Ми хочемо організувати фестиваль, але у нас немає грошей, чи не можете ви виділити нам 10 чи 50 тисяч гривень?».

— Тобто це інвестиції без ризику: навіть у найгіршому випадку ці гроші окупляться.

— Саме це ми й намагаємося пояснити. Люди в міській раді повинні усвідомити, що вони не просто віддають комусь ці гроші – це інвестиція, окупність якої складає в середньому один до чотирьох євро. Якщо вас не цікавить кіно або музика, думайте про це з точки зору підприємця. Це прямий вплив.

А ще є непрямий вплив. Наприклад, люди можуть захотіти приїхати до вашого міста ще раз, про вас можуть розповісти у ЗМІ тощо. Також дуже важливо те, що можуть робити люди, зайняті в культурних і креативних індустріях, окрім своєї безпосередньої діяльності. Це можуть бути інтеграційні проекти, освітня діяльність, впровадження інновацій,робота з освітніми системами, або робота з людьми з обмеженими можливостями, наприклад, реабілітація, та ін. Це можна робити, наприклад, за допомогою музики, арт-терапії, фільмів.

Світ змінюється швидко, і нам потрібен новий формат мислення. Я часто говорю творчим людям:  «Можливо, вашій країні чи світу в цілому ви потрібні не через свої художні роботи, а завдяки своїм навичкам мислення». Адже творчі люди мають унікальну здатність мислити нешаблонно та відкрито.  Гадаю, найближчим часом багато з цих професій матимуть якусь іншу назву, не «художник» чи «митець»…. Можливо, «спеціаліст з інновацій». Адже кожен митець, письменник, журналіст є новатором, ми просто ніколи раніше не думали про це з такої точки зору. Суспільство думає: «Вони просто марнують гроші, нічого не виробляючи». Але насправді вони займаються інноваціями. І світ повинен зрозуміти це і почати залучати цих людей до вирішення проблем.

Потрібні також нові підходи до навчання творчих людей. Не треба нікого змушувати займатися комерцією, створювати компанії тощо. Не обов’язково дивитися на себе як на новатора, який повинен займатися вирішенням глобальних проблем.  Якщо вам подобається просто малювати або створювати скульптури – будь ласка. Але існує дуже багато креативних людей, які хочуть зробити більше, але просто не мають для цього необхідних знань, або вони не готові до цього, або не готові інші люди поруч з ними. Тож давайте створювати можливості.

«Culture matters» – спільна ініціатива Platfor.ma та Проекту ЄС та Східного партнерства«Культура і креативність».