Баумана ми запрошували за п’ять років: як працює Форум видавців у Львові
Восени Форум видавців у Львові відбудеться у 25-те. Це літературний фестиваль, на який з’їжджаються письменники із багатьох країн світу і який став своєрідним майданчиком для літературних дискусій. Я працюю програмною директоркою самого фестивалю і громадської організації. Фактично я виконую менеджерські завдання: складаю списки запрошених авторів, домовляюся із ними, шукаю гранти на приїзд. Місія фестивалю – привносити нові імена в Україну, тому ми багато працюємо із авторами-іноземцями, яких варто перекладати.
Якщо хочемо запросити когось відомого, то з ним треба домовлятися мінімум за рік до події. Скажімо, Зиґмунта Баумана ми запрошували за п’ять років. Це робила Олександра Коваль. Вона зустріла його на якомусь із літературних ярмарків і запитала: ми робимо такий-то фестиваль, чи не хотіли б ви приїхати? Він дістав щоденник, подивився свій розклад і знайшов там час за п’ять років.
Буває, що трапляється можливість знайти когось супервідомого за місяць до фестивалю, але це вилами по воді писане. Адже не виключено, що за день до події людина може відмовитися приїхати. Краще планувати завчасно, і тоді можна бути впевненим, що бажаний гість бодай забронює ці дати під фестиваль.
Коли один фестиваль завершується, вже наступного дня ми обмірковуємо фокусні теми наступного. Зараз ми дійшли до такої точки, коли в роботі фестиваль 2019 року. Це світова практика – підготовка найбільших фестивалів розпочинається дуже завчасно.
А ще не варто забувати про звітування. Навіть якщо йдеться про міні-гранти на приїзд однієї людини. Кожен донор зазначає свої терміни. У нас, як правило, інституції приймають звіти з вересня до грудня, тому весь цей час ми зайняті паперовою роботою.
Попри те, що фестиваль проходить лише восени, ми намагаємося підтримувати інтерес до нього протягом усього року. Наприклад, з’являємося на інших фестивалях, як правило, міжнародних. Там ми розповідаємо про Україну та її культуру. А оскільки ми є представниками певного бренда, то розповідаємо і про нашу подію. Крім того, організовуємо заходи на інших українських фестивалях.
Ми даємо можливість видавцям провести стільки заходів, скільки вони хочуть. Майже на кожен продукт є свій покупець, тобто читач. Навіть, якщо на смак команди фестивалю якась подія – повне лайно, все одно знайдеться сотня поціновувачів.
На фестивалі є так звані тематичні кластери. Ми робимо галузевий поділ усіх новин і презентацій, особливо якщо це якісь спеціалізовані речі на кшталт бізнесу, політики, перекладів. З одного боку, це структурує програму, а з іншого, – допомагає людям отримати інформацію концентровано. Наприклад, прийти на одну локацію і цілий день слухати поезію, або дискусії про художню літературу.
Також ми робимо ще один великий проект – Дитячий форум видавців, який є одночасно і книжковим ярмарком, і ідеальним місцем розваг для дітей. Це повністю благодійний проект, який ми фінансуємо спільно із міською радою. Але він важливий, бо нашим основним пріоритетом є популяризація читання. А ті люди, які читають, у майбутньому є хорошими спеціалістами. Намагаємося показати дітям, що читати – це весело та кльово.
Версополіс
Цьогоріч ми стали членами поетичної платформи «Версополіс», яку фінансує Креативна Європа. Це об’єднання чотирнадцяти країн і чотирнадцяти різних літературних фестивалів. Україна стала першою представницею з центрально-східної Європи. Завдання платформи – обмін поетичними текстами та промоція поезії.
Кожен фестиваль обирає трьох поетів від своєї країни. Умова – кожен поет повинен мати не більше двох перекладів збірок за кордоном. Під категорію часом потрапляють відомі поети і поетки. Наприклад, наша Галина Крук. Вона має безліч перекладів, але не має виданих книг. Та якщо це переклади в антологіях і пресі, тоді автор підпадає під цю категорію.
Фестиваль, який відправляє поетів, має забезпечити англійський переклад віршів, біографій та есеїв про творчість людини. Інформація потрапляє до загальної спільної бази. Потім з цієї бази кожен з фестивалів має обрати чотирьох авторів для подальшої співпраці – готує книжки до перекладів, забезпечує фінансово, влаштовує вечірку-нетворкінг тощо.
Цього року ми відправили двох авторок з України – Олену Гусейнову і Катерину Калитко. Катя поїхала на фестиваль до Великобританії, а Олена – до Литви. Дівчатам видадуть переклади і забезпечать гідний гонорар. Ми у свою чергу запрошуємо чотирьох авторів із Хорватії, Італії, Нідерландів і Великобританії.
Культурна дипломатія
Побутує думка, що ми платимо іноземцям і не платимо українцям. Насправді ми самі фактично не маємо змоги платити нікому. Тому я шукаю фінансування для кожного з гостей, аби сплатити їхній приїзд.
Більшість країн, з якими ми співпрацюємо, мають національні гранти, які фінансують мобільність своїх авторів. Дипломати розуміють, що це потрібно для того, аби країну помічали. Іноземні культурні інституції насправді дуже відкриті. Я можу загуглити «культурні інституції Мальта», знайти контакти і одразу їм написати. Майже всі мають дуже прості аплікаційні форми.
У нас є кілька дружніх інституцій, з якими ми співпрацюємо роками. Це Шведський інститут, Французький інститут, Литовський інститут культури, Чеський центр у Києві, Гете-інститут, Румунське міністерство культури тощо.
Проте якщо фестиваль молодий, і його організатори не мають досвіду співпраці з великими інституціями, то краще знайти людей, які можуть дати рекомендації. Тут важливий нетворкінг. Ті, хто дають гроші, хочуть бути впевненими у чесності чи сталості проекту, у який вкладаються.
В Україні із культурною дипломатією є проблеми. Цим займаються низові громадські ініціативи. І, як правило, без стабільної державної підтримки. Проте важливо пам’ятати, що культура може розказувати про країну дійсно ненав’язливо, тому це потрібно. Скажімо, цього року ми були співорганізаторами стендів на двох великих ярмарках. Це Паризький книжковий салон і Вільнюський книжковий ярмарок. Презентуючи стенд України, ми спілкувалися з людьми і розповідали про українських авторів – для того, аби їх запрошували. З іншого боку – важливо привозити в Україну іноземців. Фактично вони стають очима країни та середовища. Наше завдання – провести захід так, щоб люди рекомендували фестиваль і Україну іншим.
Фото: Саша Населенко
