«Чорний квадрат» К. Малевича у мистецтві, що знак нескінченності в математиці, - дискусії щодо цієї роботи ведуться у різних колах і не втрачають своєї актуальності. Але якщо вдатися до аналізу, відкинувши всі науково-мистецькі розмисли і піддатися принципам сенсуалізму, відкриваючи простір уяві і почуттям, то сурова точність геометрії відходить на задній план.
Автор лишив безмежність своєму глядачу, тим самим даруючи безсмертність твору, стираючи з нього будь-які обмеження в часі. Це може бути 1915 р. і зародження супрематизму, як напряму, а може бути наскельний живопис епохи палеоліту, де вперше почали використовувати оксид марганцю для створення чорних барвників. Діапазон звучання, що бродить жилами вар’юється від моцартового реквієму до альтернативного трепу Біллі Ейліш: синергія мороку, що веде у глиб, лишаючи прості форми на поверхні. Біле обрамлення фону і темне начиння суті, наче відзеркалення старого колодязю з висоти пташиного лету. Містика і вічна загадка парують у безвісті нічного полотна, де проступає павутиння часу, де у смоляне крило ворона віриш більше, ніж у пензлі.
Автор: Марина Сушко
Фото: senfil.net