В німецькому місті Гуммерсбах пройшли дні українського документального кіно

В грудні 2024 року в німецькому місті Гуммерсбах пройшли дні українського документального кіно за участю засновниць продакшену "Сектор Правди" режисерки Марії Яремчук (м. Київ) та сценаристки Алли Мегель (м. Гуммерсбах).

Німецьке місто Гуммерсбах (земля Північний Рейн Вестфалія) налічує близько 4 тисяч українських біженців. Це – велика громада зі своїм культурним життям, яке зосереджене в «UA Центрі» - затишному арт-просторі в самому центрі міста.

На початку грудня 2024 року тут пройшли Дні українського документального кіно. Протягом тижня свої роботи презентували засновниці нового напряму в документалістиці (дослідницького історичного документального кіно) режисерка Марія Яремчук (м. Київ) та сценаристка Алла Мегель (м. Гуммерсбах). 

Мисткині розповіли глядачам історію свого приходу в документалістику з фронтового інформаційного центру «ДУК-інфо» та створення продакшену «Сектор Правди». Вони розкрили глядачам професійні секрети роботи зі створення дослідницького документального кіно і звичайно ж продемонстрували свої роботи:

  • Повнометражний документально-ігровий фільм "Марія" (в головній ролі зв’язкової УПА Марії Штепи - онука Народної артистки України Ади Роговцевої - Дарина Степанкова);
  • Короткометражний фільм "НепрOSTі листи" про непросту історію листів остарбайтерів, написаних у далекому 1943 році;
  • Фільм-спогад "Барс. Незакінчена справа", присвячений Народному герою України Валерію Красняну «Барсу»;
  • Документальний фільм "Шлях Самурая" – пророчу картину часів АТО;
  • "Прифронтове життя. Запоріжжя" – документальну двосерійну епопею про життя малих громад поблизу фронту.

Кількома тижнями раніше в «UA Центрі» м. Гуммерсбах відбувся прем'єрний показ документального фільму Марії Яремчук "Прифронтове життя. Сумщина". Схвально сприйнята глядачами стрічка і жваве обговорення, котре тривало більше двох годин, власне, і стали поштовхом до проведення Днів українського доку. Адже раніше організатори мали сумніви, чи захочуть українці і українки, які були вимушені виїхати до Німеччини через повномасштабне вторгнення, переглядати кіно про війну.

Багато хто із ВПО зізнається, що свідомо ігнорують подібні заходи, оскільки відчувають страх розбурхати у собі нову хвилю негативних емоцій і травматичних спогадів. Проте, як показала практика, негативні очікування не справдилися. Як свідчили присутні:

«Ми думали, що будемо плакати і відчувати горе і розпач після перегляду фільмів про війну. Так, ми плакали. Але замість розпачу відчули гордість за нашу нескорену націю та віру в перемогу».

«Неймовірне кіно про незламність українського народу, про надпотужну жагу до життя, про єдність, про справжність». 

«Історії ваших фільмів перекидають місток між українцями в Україні та нами – їх земляками за кордоном. Вони кличуть нас повертатись додому»

Такі відгуки ще раз підтверджують необхідність проводити подібні заходи за кордоном не лише у форматі фестивалів у великих містах, а і у "камерних" формах, які  передбачають тісний контакт митців із аудиторією, відкритість до обміну думками і прояву емоцій.

Актуально в інших розділах: