
В німецькому місті Гуммерсбах пройшли дні українського документального кіно
Німецьке місто Гуммерсбах (земля Північний Рейн Вестфалія) налічує близько 4 тисяч українських біженців. Це – велика громада зі своїм культурним життям, яке зосереджене в «UA Центрі» - затишному арт-просторі в самому центрі міста.
На початку грудня 2024 року тут пройшли Дні українського документального кіно. Протягом тижня свої роботи презентували засновниці нового напряму в документалістиці (дослідницького історичного документального кіно) режисерка Марія Яремчук (м. Київ) та сценаристка Алла Мегель (м. Гуммерсбах).
Мисткині розповіли глядачам історію свого приходу в документалістику з фронтового інформаційного центру «ДУК-інфо» та створення продакшену «Сектор Правди». Вони розкрили глядачам професійні секрети роботи зі створення дослідницького документального кіно і звичайно ж продемонстрували свої роботи:
- Повнометражний документально-ігровий фільм "Марія" (в головній ролі зв’язкової УПА Марії Штепи - онука Народної артистки України Ади Роговцевої - Дарина Степанкова);
- Короткометражний фільм "НепрOSTі листи" про непросту історію листів остарбайтерів, написаних у далекому 1943 році;
- Фільм-спогад "Барс. Незакінчена справа", присвячений Народному герою України Валерію Красняну «Барсу»;
- Документальний фільм "Шлях Самурая" – пророчу картину часів АТО;
- "Прифронтове життя. Запоріжжя" – документальну двосерійну епопею про життя малих громад поблизу фронту.
Кількома тижнями раніше в «UA Центрі» м. Гуммерсбах відбувся прем'єрний показ документального фільму Марії Яремчук "Прифронтове життя. Сумщина". Схвально сприйнята глядачами стрічка і жваве обговорення, котре тривало більше двох годин, власне, і стали поштовхом до проведення Днів українського доку. Адже раніше організатори мали сумніви, чи захочуть українці і українки, які були вимушені виїхати до Німеччини через повномасштабне вторгнення, переглядати кіно про війну.
Багато хто із ВПО зізнається, що свідомо ігнорують подібні заходи, оскільки відчувають страх розбурхати у собі нову хвилю негативних емоцій і травматичних спогадів. Проте, як показала практика, негативні очікування не справдилися. Як свідчили присутні:
«Ми думали, що будемо плакати і відчувати горе і розпач після перегляду фільмів про війну. Так, ми плакали. Але замість розпачу відчули гордість за нашу нескорену націю та віру в перемогу».
«Неймовірне кіно про незламність українського народу, про надпотужну жагу до життя, про єдність, про справжність».
«Історії ваших фільмів перекидають місток між українцями в Україні та нами – їх земляками за кордоном. Вони кличуть нас повертатись додому»
Такі відгуки ще раз підтверджують необхідність проводити подібні заходи за кордоном не лише у форматі фестивалів у великих містах, а і у "камерних" формах, які передбачають тісний контакт митців із аудиторією, відкритість до обміну думками і прояву емоцій.