Тема, яку називають "не на часі"

В українському мистецькому середовищі останніх років можна почути думку, що історичні документальні фільми про Організацію Українських Націоналістів (ОУН) та Українську Повстанську Армію (УПА) «не на часі». Аргументи повторюються. Такі фільми нібито роз'єднують суспільство, ускладнюють діалог із європейськими партнерами, а історичних тем і без того вистачає.

Наслідки очевидні. Тематикою ОУН та УПА переважно займаються інтернет-блогери, а телебачення віддає перевагу «нейтральнішим» періодам.

Попит є, знань бракує

Досвід нашої команди показує інше. Існує стабільний і значний попит на якісний масовий документальний контент про ОУН та УПА. Причина проста: нефахівцям бракує доступної інформації. Глядачі з усіх регіонів України, від 12 до 75 років, однаково зацікавлено дивляться проєкти про різні аспекти Других Визвольних Змагань, бо рівень знань з цієї теми в масі залишається недостатнім.

Молодша аудиторія орієнтується в ній трохи краще за старшу, адже останні 30 років ці теми вивчають у школі. Утім, і ця перевага невелика, адже реалії перекондиво свідчать: українське суспільство слабо знає персоналії повстанського руху, навіть провідників ОУН і командирів УПА; про повстанців, які діяли на регіональному й локальному рівнях, більшість глядачів середнього та молодого віку не знає нічого; жінки-учасниці руху залишаються майже поза увагою.

Від міфу до людини

Робота зі свідченнями та дослівно записаними спогадами ветеранів і ветеранок ОУН та УПА важлива з простої причини. Коли оприлюднених і доступних фактів небагато, а довкола теми вирує ворожа пропаганда, історична пам'ять втрачає прямий зв'язок із минулим і починає працювати як міф. Історичні постаті втрачають індивідуальні риси, а події стають безпросторовими і безчасовими.

Повернути діячам, подіям і місцям людський вимір, відновити об'єктивний погляд на минуле - одне з найважливіших завдань митців, які працюють з історією, особливо з такою чутливою і недостатньо дослідженою, як історія ОУН та УПА.

Що показала повномасштабна війна

Значна частина сучасної інтелігенції мало знає про історію власної держави та її ключових діячів. Українські цінності, минуле й традиції часто підмінюють «радянщиною» та «шароварщиною». Коли митці свідомо оминають цілий пласт важливих для суспільства тем, глядач не залишається без контенту. Він компенсує нестачу історичними міфами, фейками та пропагандою держави-агресора.

Досі лунають заяви, що боротьба за свободу України в 1940–50-х роках архаїчна й нецікава сучасникам. Чотири роки повномасштабної війни показали протилежне, зокрема на прикладі проблем із небажанням частини населення захищати державу. Бракує прикладів для наслідування й історичних паралелей зі звичайними людьми, які, обираючи між німецькою та радянською окупацією, обирали боротьбу за Україну.

Пошук формату

Окреме питання — оптимальний формат історичного документального фільму. Він поєднує творчу реконструкцію, архівні матеріали та інтерв'ю з учасниками подій, наймолодшому з яких сьогодні понад 90 років. Тут потрібна зважена рівновага, адже велика кількість реконструкцій підсилює емоційне сприйняття, але знижує достовірність відеоряду, а довгі інтерв'ю з літніми людьми чи експертами часто відштовхують молоду аудиторію.

Підручники говорять про масові репресії, тисячі жертв і мільйони зламаних доль. Щоб зрозуміти, як жили й що відчували люди, потрібно вдивитися в обличчя одного з мільйонів. Тому пошук оптимального хронометражу й формату історичних телепередач залишається актуальним творчим завданням.

Проблема, про яку говорять мало: гроші

За словами медійників, тематика ОУН та УПА є комерційно непривабливою. Тому такі проєкти часто лишаються малобюджетними й створюються без глибокого опрацювання документальних і фактичних джерел. Проблема не лише в дефіциті контенту про персоналії ОУН та УПА й жінок у повстанському русі. Не менш гострою є проблема пошуку фінансування.

Історична документалістика в Україні ніколи не мала широкої донорської підтримки. Після початку повномасштабного вторгнення ситуація ускладнилася через скорочення фінансування та зміщення пріоритетів на користь поточних або розважальних тем. Іноземні донори, які підтримують українську культуру, здебільшого обходять історичний контент. Частково це наслідок російських інформаційно-психологічних операцій, що нав'язують тезу про «неоднозначність» української історії.

Розвиток історичних знань — це не лише розширення світогляду чи дозвілля. Ґрунтовні знання, засновані на фактах, контакт глядача з носіями історичного досвіду, усвідомлення ролі окремої людини в історії та розуміння взаємопов'язаності процесів є ключовими чинниками консолідації суспільства, розвитку критичного мислення й зміцнення єдності нації після перемоги.

«Невідомі»: дві жінки — дві історії

Саме тому ми - команда продакшена "Сектор Правди" створили цикл документальних фільмів «Невідомі». Він присвячений життю та боротьбі двох жінок:

Людмили Фої - киянки, членкині ОУН. Фільм ґрунтується на її автобіографічних свідченнях та протоколах допитів;

Мирослави Райтер - мешканки Тернопільської області, зв'язкової УПА, яка й досі жива.

Проєкт працює з кількома актуальними соціокультурними проблемами одночасно. Він спрямований на збереження локальної історії, консолідацію місцевих громад навколо спільного минулого та формування колективної свідомості. Також він покликаний показати внесок земляків у боротьбу за незалежність України, сприяти політиці пам'яті та примирення й налагодити діалог поколінь, перетворивши історичну інформацію на сучасні й доступні широкому глядачеві форми.

На державному рівні проєкт допомагає засобами культури розв'язувати два ключові завдання: формувати історичну свідомість українців і зберігати національну пам'ять. Ми обрали екранізацію живих, особистих історій, розказаних учасницями подій від першої особи й доповнених архівними документами, фотографіями та свідченнями очевидців.

Чим «Невідомі» відрізняються

«Невідомих» знімали як дослідницький документальний фільм. На першому місці були пошук, аналіз і перевірка точності та достовірності фактів, на яких будували сценарій і відеоряд. До команди входив фахівець-історик.

Легкий і динамічний формат. В його основі не звична історична реконструкція, що часто відволікає від фактів. Наративну частину поєднано з реконструкцією окремих моментів атмосфери часу та місця. Глядач сприймає героїнь як ровесниць і глибше занурюється в перегляд.

Проєкт пропонує оцінювати події не крізь емоції чи пропаганду, а крізь об'єктивні факти. Ці факти подано не сухо, за схемою підручника «битва / дата / подія». Їх розкрито через особисту, глибоко трагічну історію однієї жінки, яка опинилася у вирі глобальних подій.

Обидві серії проєкту можна переглянути онлайн:

Матеріал підготовано за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Мистецтво в кадрі»