Колись давно, Агата Крісті в своїх мемуарах розповідала, що, за наявною у неї інформацією, під час війни більшість британських письменників або взагалі не писали, або ж писали мало. Сама ж Агата Крісті, навпаки, під час Другої світової війни писала багато, і творчість була для неї рятувальною соломинкою від постійного стресу, в якому перебували протягом тривалого часу мешканці Лондону та всього туманного Альбіону. Агата Крісті стверджувала, що її герої допомагали їй переміститись до іншого виміру: вигаданого світу або навпаки, цілком реального - світу спогадів. 

Спостерігаючи під час повномасштабної фаз війни за творчістю української драматургині Інни Гончарової, схиляюсь до думки, що вона, як і Агата Крісті, яка до речі, є однією з її героїнь (п`єса «Королева детективів»), хапається за творчість  як за рятувальну соломинку. І саме тому з 10-ти п`єс, написаних нею в 2022-2025 рр., лише «Трубач» - це твір, де події відбуваються безпосередньо під час цієї війни. І «Трубач» був першою з десяти п`єс.

Так, боляче писати про біль, який оточує. Це ніби сипати сіль на відкриту рану. Проте на початку війни ще спрацьовував адреналін і надія, що війна скоро закінчиться. 

Ідея п`єси про музиканта-захисника Маріуполя народилась у мене після прочитання у фейсбуці цього повідомлення:

Коли це повідомлення було прочитано Інною, вона одразу вирішила написати про останнього музиканта з духового оркестру 36-ї бригади морських піхотинців, який залишився живим. Тобто події, описані в п`єсі – цілком реальні, але герой - вигаданий. Тільки тоді, коли «Трубач» «пішов» по світу, ми дізнались про долю справжніх музикантів з духового оркестру: на той час вони були у полоні. На щастя, залишився в живих не один музикант. Але весною 2022 року майбутнє було «туманним», та інформації було обмаль. Адже п`єсу «Трубач» було написано вже в травні, Останню крапку було поставлено 2 червня. Далі події розвивались дуже стрімко: у липні п’єсу було перекладено англійською мовою відомим британським перекладачем Джоном Фарндоном. Він і сам є драматургом і музикантом, отже, тема виявилось для нього особисто близькою. Так, творчість об`єднує краще за слова. Бо слова можуть бути пустою декларацією, і за обгорткою відсутня суть, а творчість завжди сповнено енергією. Бо творчість – це і є різновид енергії.

Театр  - унікальний простір, де поєднано енергії  багатьох творців у різних жанрах мистецтва: літератора (драматург і перекладач), режисера (постановка), сценографа,  художника, костюмера, реквізитора, художника зі світла (сценографія), звукорежисера, хореографа, педагога з вокалу, тощо, нарешті акторів-виконавців. І головне: саме театр надає можливість творцям безпосередньо  спілкуватись з кінцевими споживачами культурного продукту, тобто глядачами. Унікальність театру як виду мистецтва полягає в тому, що вистава – це результат синергії митців і глядачів.

Прем`єра першої постановки вистави «Трубач» відбулась 31 липня 2022 року в Театрі «Маскам Рад» у Підвалі Культури, тобто менше ніж через 2 місяця після написання п`єси. Здійснив постановку відомий український актор Петро Миронов. Він же блискуче зіграв Трубача. 

Вже з перших кроків «Трубача» на сцені стало зрозуміло, що цей матеріал призначено насамперед для міжнародної аудиторії. Адже історія про музиканта на війні є сприйнятною і зрозумілою для глядача в будь-якому куточку світу.

Згодом почалась хода «Трубача» світом. Наприкінці 2023 року відома британська актриса Крістін Мілворд взялась втілити нове бачення Трубача. Так було розпочато великий міжнародний німецько-британсько-український проєкт. Продюсером постановки виступила Лариса Ітіна та її Благодійний фонд «Підтримка», замовником - мерія міста Вісбаден (Німеччина).  Режисер вистави – Владимир Щербань, британський режисер біларуського походження, який народився в Україні. Прем`єра вистави відбулась 22, 24 і 25 лютого 2024 року в Міському театрі Вісбадена в рамках Днів України. На прем`єрі був також присутнім перекладач п`єси Джон Фарндон.

В липні-серпні відбувся повноцінний прокат вистави в Театрі Фрінбоу в Лондоні. Періодично Крістін Мілворд показує виставу в Лондоні в рамках різних культурних заходів, зокрема для збору коштів на підтримку ЗСУ.  Нещодавно 16-18 травня 2025 року «Трубача» було показано в Брайтоні. Ось невеличка цитата з рецензії на показ вистави в Брайтоні в Театрі «Ротонда»: «У той час, коли війна в Україні ризикує вислизнути з заголовків, «Трубач» служить суворим і необхідним нагадуванням про те, що її народ продовжує терпіти, чинити опір і творити.».

Ще одним міжнародним проєктом стала постановка «Трубача» у Вашингтоні, США в Dupont Underground з показом 28-29 квітня 2025 року. Режисером постановки виступив всесвітньо відомий режисер угорського походження Янош Саш, до якого приєдналися американські актори Майкл Кевін Дарналл і Ліз Брюно, а також трубач Кевін Маккі. Режисер пішов по другому шляху, запропонованому драматургинею: поставивши не монодраму, а камерну виставу з кількома героями і живою музикою. 

Восени обіцяють повноцінний прокат вистави в Dupont Underground.

І нарешті, четверта постановка «Трубача»: і знову в Україні, проте водночас знову для міжнародної аудиторії. ЇЇ здійснила авторка п`єси Інна Гончарова спеціально для молодого актора Владислава Остапенка і для показу її англійською мовою на міжнародному фестивалі соціальних і навчальних театрів в Італії в Кампаньї. Ця робота для Влада стала дипломною на отримання ступеню бакалавра з перформативних мистецтв. Сподіваємось, що постановку в найближчому майбутньому подивляться в різних куточках світу – в рамках міжнародних фестивалів та інших культурних заходів.

Всі війни колись закінчуються. І ця війна, певно, також коли-небудь закінчиться.  Проте, впевнений, що і після закінчення війни п`єса «Трубач» буде так само актуальною, як і тепер. Адже вона не про війну, а про Людину і Любов.