Коли кілька років тому в переліку послуг київських музеїв почали з’являтися лекції для пенсіонерів, майстер-класи для дітей та арт-терапевничні програми, я швидко записала слухачем лекцій свою бабусю і розіслала інформацію про дитячі заняття серед друзів-батьків.

А коли у центрі столиці розбив свої намети Майдан і стало зрозуміло, що це всерйоз і надовго, моя колега організувала серед майданівців культпоходи в музеї. А за кілька місяців грянула війна, громадський сектор напружився у підтримці української армії – і музеї знову не лишилися осторонь, запровадивши послугу безкоштовного відвідування для учасників АТО.

У всіх цих випадках музеї виконували просвітницькі й реабілітаційні функції. Вони почали реагувати на вимоги суспільства бути майданчиком живого спілкування.

Але коли нещодавно довелося тягнути дитячого візка через надцять сходинок Національного художнього музею, прийшло усвідомлення, що навіть найпросунутіші наші інституції не відповідають вимогам рівного доступу для різних верств населення. 

Сьогодні у світі вже норма, коли у музейному холі стоїть ряд крісел на колесах, коли загальна інформація друкується шрифтом Брайля, а в експозиціях присутні тактильні моделі й коли для сімей з дітьми (бо часто це одна з найбільших цільових груп) розроблені спеціальні освітні програми.

Уже протягом десятиріч світові музеї намагаються відповідати запитам суспільства, при цьому навіть успішно конкуруючи в туристичній галузі із приватним бізнесом.

ГЕЛЬСІНКІ, ФІНЛЯНДІЯ

Сьогодні центральний художній музей країни Атенеум є цілком дружньою для різних відвідувачів інституцією.

У помпезну будівлю кінця ХІХ століття можна вільно потрапити за допомогою ліфта. Ліфт також працює всередині музею; тут можна орендувати крісла на колесах, дитячі візочки, тростини, збільшувальні скельця. Привітно ставляться до собак-поводирів.

Художній музей Фінляндії Атенеум відкрив свою експозицію для відвідувачів 1888 року. Фото: Alvesgaspar

Музей пропонує, крім звичних екскурсій, програми для школярів, тури мовою жестів, послугидля людей із вадами зору й слуху, можливість видозмінити майстер-класи для відвідувачів із особливими потребами.

Скануючи всю цю інформацію на веб-сторінці Атенеуму, важко повірити що ще у 1980-х у фінському суспільстві лунали заклики закрити музей або й навіть зрівняти його із землею за профнепридатність. 

У Фінляндії критика місцевих музеїв за те, що вони "застрягли в минулому" і не мають "чітких соціальних функцій", припала на 1950-ті. Тоді, відповідно до соціальних зрушень, населення столичного регіону подвоїлося, нові мешканці із сільської місцевості почали заселяти райони, які ще недавно до міста не належали.

Критики вказували на те, що, попри значне зростання кількості столичних мешканців, це не дало позитивної динаміки у відвідуванні музеїв. Так, якщо Національну галерею Атенеум 1925 року відвідало 35 тисяч осіб, то через 30 років таких було лише 34 тисячі. 

Зміни прийшли під час капітального ремонту Атенеуму у 1984-1991 роках. "Було вирішено, що музей має бути публічним простором, не відштовхувати, а залучати", – каже Еріка Отман, кураторка освітніх програм.

За її словами, нові віяння запозичили із досвіду шведських музеїв. Наприклад, дитячі програми – відповідно до суспільного запиту – почали впроваджувати ще у 1970-ті.

Атенеум і досі шукає свої способи комунікації із відвідувачем та залучення його до музейного життя.

Семінар "Різдвяна листівка" в Атенеумі, грудень 2015 року. Фото: Атенеум

Наприклад, для експозиції, присвяченої найвідомішому фінському композитору Яну Сібеліусу, розробили музичний аудіогід. Майстер-класи працюють для різних вікових груп (від 3 років) і з використання різних технік (шовкопринт, гончарство, малювання), під час яких заохочуються дискусії про роль і розвиток мистецтва.

А кілька років тому Атенеум запровадив програму "арт-меню". Її розробили у співпраці з мережею ресторанів: замовляючи таке меню, гурман отримує квиток на музейну виставку.

"До кожної виставки розробляється спеціальне меню – чи то експозиція, присвячена Сібеліусу, чи французькому фотографу Анрі Картьє-Брессону", – пояснює Еріка.

Відповідати запитам публіки та, водночас, спрямовувати її дуже активно намагається інша інституція у мережі Національної галереї Фінляндії – Музей сучасного мистецтва Кіасма.

Відкритий 1998 року, Кіасма за багатьма критеріями підпадає під визначення сучасного музею. Тут повна безбар’єрність і доступність. На вході немає сходів, на усі поверхи можна дістатися ліфтом, за потреби можна орендувати візки та ходунки на колесах, ліхтарики або збільшувальні скельця.

Дитячі візочки, які можна орендувати в Кіасмі. Фото: Світлана Менчинська

У музеї існують окремі туалетні кімнати, розроблені для людей з особливими потребами. Не забороняється приходити із собаками, коли вони асистують незрячим і глухим.

До послуг людей із вадами зору – гіди й музейні працівники, рельєфне зображення музею та план шрифтом Брайля, можливість вивчати на дотик окремі об’єкти експозиції.  

Як і в багатьох розвинених музеях, тут працює розкішний магазин (книги, сувеніри, арт-об’єкти), а також ресторан, заповнений у час ланч-пропозицій. І це ще один із способів залучати відвідувачів, а сувеніри, нехай і невеличкі, – чудова можливість залишитись у пам’яті та бути й надалі на зв’язку. 

Як декларує Кіасма, первинна роль інституції – "навчати громадськість у галузі сучасного мистецтва та посилювати статус мистецтва у Фінляндії загалом". Відтак музей пропонує до десяти різних майстер-класів та екскурсійних турів: від коротких занять для немовлят та їхніх батьків до воркшопів для терапевтичних та реабілітаційних груп. 

Крім того, у Кіаcмі працює театр. Щоби допомогти глядачам увійти у світ сучасного перформансу, тут створили спеціальну послугу – "ескорт-сервіс": це перегляд вистави у компанії з професійним актором.   

За освітню функцію відповідає також бібліотека сучасного мистецтва від 1960-х років і дотепер – доступ до неї може отримати будь-хто з відвідувачів музею.

Вивчаючи освітні програми скандинавських музеїв, я помітила один тренд – багато з них мають такого собі музейного друга дітлахів, кумедного героя, який супроводжує малих відвідувачів протягом відвідин музею та розповідає про виставку в ігровій формі.

У Кіасмі – це Монстрик. У Музеї фінського дизайну – Есі. Узагалі скандинавські музеї дуже орієнтовані на сім’ї з дітьми, що відображає загальну державну політику соціальної й освітньої підтримки батьків та дітей.

Есі, герой Музею фінського дизайну, пояснює дітям, що цих зайчиків в експозиції дозволено торкатися. Фото авторки

Музей фінського дизайну розташований у красивій цегляній будівлі неоготичних форм, де раніше працювала школа. Можливо, тому все тут просякнуто освітнім духом.

Музей декларує відкритість для всіх верств населення і пропонує тури та майстер-класи для школярів, учителів, сімей з дітьми, студентів, пенсіонерів і спіробітників із різних установ. Таку концепцію роботи прийняли наприкінці 1990-х років, пояснює Пейві Баломенос, голова відділу PR та комунікації музею.

Водночас, із пропонованих музеєм програм видно, що основний фокус тут робиться на школі (учнях та вчителях). Оскільки "надання їм послуг є однією з наших головних функцій як музею, що фінансується громадськістю", – додає пані Баломенос.

Для школярів та дошкільнят пропонують воркшопи та тури, для вчителів – навчальні матеріали та можливість безкоштовно орендувати деякі об’єкти для уроків.

Розвиток цифрових технологій спонукав до розширення робочих можливостей. Так, на початку 2000-х у музеї з’явилися перші навчальні матеріали і задокументовані виставки онлайн.

"Ми не проводили спеціальних досліджень щодо необхідності розвивати цей напрямок, –каже Пейві Баламенос. – Багато з них виникли у процесі співпраці з учителями та педагогами".

Cтудія в Музеї фінського дизайну, де відбуваються майстер-класи для школярів. Фото авторки

Тепер контакт з аудиторією активно здійснюється через веб-сайт, де, зокрема, викладена оцифрована колекція музею.

Про дружність музею до своїх відвідувачів також можна робити висновки з таких, здавалося б, елементарних послуг: доступність візків та дитячих візочків, можливість приносити перекуси та обіди (для цього відведено спеціальне місце), а також фотографувати експонати.   

СТОКГОЛЬМ, ШВЕЦІЯ

Восени 2015 року уряд Швеції оголосив про запровадження безкоштовного входу до деяких держаних музеїв, оскільки "рівний доступ до нашої спільної культурної спадщини має бути представлений як демократичне право, і важливо, щоби якомога більше людей відчували, що музеї також і для них".

Міністр культури та демократії Аліс Бах Кунке персонально додала: "Завдяки безкоштовному входу новим групам буде легше відвідувати музеї".

Очевидно, йдеться про зазвичай доволі високі ціни на вхідні квитки (відповідно до стандартів скандинавських країн), а також про необхідність інтегрувати у національний культурний простір мігрантів. Для цього з бюджету виділили 80 млн шведських крон (приблизно 8 630 000 євро).

Уперше таку програму запровадили у 2005-2006 роках. Тоді завдяки безкоштовному входу до 19 центральних музеїв значно зросла кількість відвідувачів. Як тільки програма закінчилася, потік відвідувачів зменшився.

За даними Шведської агенції з аналізу культурної політики, найпоширенішими заходами у шведських музеях лишаються виставки та екскурсії.

Цікаво, що найбільша кількість лекцій, семінарів та дебатів у останньому дослідженні за 2014 рік відбувалася у регіональних музеях. Регіональні та міські музеї теж часто пропонують різні культурні заходи та прогулянкові тури.

Агенція також відзначає, що одним із способів залучити відвідувачів на сьогодні є активність в інтернеті, зокрема, в соціальних медіа. Таким чином,  багато музеїв працюють над оцифровуванням своїх колекцій і презентацією їх на веб-сторінках. Проте даних про кількість таких інституцій наразі немає.

Дослідження за 2012 рік показали, що найбільше заходів шведські музеї пропонують дітям та молоді. Понад половина музеїв (в основному центральних) мають програми для дітей та молоді з особливими потребами.

Одним із них є Шведський музей природничої історії. Понад половина його відвідувачів – діти, молодь і шкільні групи. Музей констатує, що "такі візити є важливими для розвитку інтересу до природи, її різноманіття та спроб її збереження".

У Шведському музеї природничої історії зберігаєтся понад 9 млн експонатів з різних куточків планети. Фото: United14

Освіта й доступність тут превалюють. Починаючи із вільного входу і закінчуючи кваліфікованими працівниками: біологами, геологами та педагогами. Окрім звичної функції оформлення експозицій, вони ще готують навчальні матеріали (їх можна завантажити із сайту, а деякі доступні англійською мовою), проводять екскурсії та ведуть дитячий клуб.

Тут також діє IMAX кінотеатр Cosmonova, де на сферичній стелі можна переглянути освітні фільми.

Таким чином "музей підвищує учнівську жагу до знань". Цікаво, що в музей дозволяється приносити власну їжу: перекусити можна у спеціально відведених кімнатах для пікніків.

Одним із найпопулярніших музеїв столиці є Нордичний музей, що представляє культуру та побут регіону від XVII століття й дотепер. Розкішна неоренесансна будівля має сходи, тому для відвідувачів на візках та з візочками встановлено ліфт із бокового входу. Також є можливість орендувати візки у самому музеї.

Нордичний музей пропонує тури та програми для різних верств населення. Серед них – участь у загальнонаціональній програмі безкоштовних мовних курсів "Шведська для іммігрантів".

У Нордичному музеї в Стокгольмі можна орендувати візки для людей з особливими потребами і скористатися спеціальним ліфтом. Фото: Jim_Filim/Depositphotos

Тема імміграції та культурного різноманіття набула актуальності у Швеції у 1970-ті роки: тоді до країни почали прибувати біженці з колишньої Югославії, країн Близького Сходу та Латинської Америки.

Особливо цей виклик загострився у 2000-х, коли кількість іммігрантів досягла піку вперше за історію ведення міграційних даних. Нордичний музей пропонує для учителів таких курсів замовити екскурсію для своїх учнів (і школярів, і дорослих).

Освітня складова – один із основних напрямків роботи музею. "Нордичний музей пропонує тури та програми для учнів та студентів усіх рівнів освіти. Ми організовуємо їх на замовлення", – пояснює Венке Рундберґ, голова департаменту педагогіки та освіти.

Дорослих (а такими тут уже вважаються школярі старших класів) познайомлять з історією та побутом через програми "Оформлення обіднього столу", "Умеблювання", "Народне мистецтво", "Влада моди", "Галерея текстилю". Для дітей створено спеціальну зону – Ігровий будиночок.

Нордичний музей пропонує освітні тури та екскурсії для учнів. Фото: jeff-davidson.blogspot.com

Програми Нордичного музею адаптовані для відвідувачів із особливими потребами. Наприклад, на виставці "Влада моди" є тактильні доступні фігурки людей у різних історичних костюмах (аудіогід подає опис).

Щороку музей організовує публічні тури для людей із вадами зору. Ігровий будинок також доступний для дітей із особливими потребами.

ТАЛЛІНН, ЕСТОНІЯ

Найпродуктивнішими у сфері надання послуг є два заклади, що входять до мережіНаціонального художнього музею Естонії. Це сучасний KUMU (мистецтво Естонії від XVIII століття) і бароковий палац Кадріорґ (західне та російське мистецтво XVI-XX століть).

Будівлю KUMU відкрили 2006 року, а вже за два роки він отримав звання "Європейського музею року".

"Таким чином було відзначено намагання KUMU стати справжнім сучасним музеєм, що займається не лише збиранням, зберіганням та експонуванням колекцій, а й створенням поліфункціонального простору для активної духовної діяльності, починаючи з освітніх програм для наймолодших і закінчуючи проведенням дискусій про сутність мистецтва та його значення в сучасному світі", – зазначають у KUMU.

Будівля Національного художнього музею Естонії. Фото: jaime.silva/Flickr.com

Рівний і повний доступ до музею забезпечено і фізично, і віртуально: будівля сконструювана під потреби людей, обмежених у пересуванні, а сайт надає вичерпну інформацію чотирма мовами (естонська, англійська, російська, фінська), а також можливість здійснити віртуальний тур.

Заходимо в розділ "Освіта і навчання". Тут понад 20 програм для відвідувачів від 2 і до 60+ років: екскурсії, майстер-класи, освітні програми, студії.

Значну увагу приділяють вивченню естонської мови для російської спільноти, що також відображається на наповненні самого сайту: деякі відомості про освітні програми вичерпніше подані російською, аніж, приміром, англійською.

У цифровому архіві на сайті можна оглянути мистецькі твори із фондів Художнього музею Естонії.

Цьогоріч KUMU також удруге відкриє кінофестиваль, фокус якого на "взаємовідносинах кіно та візуального мистецтва".

За освітні програми у Кадріорзі відповідає Палацова школа. Працівники музею свідомі, "що у порівнянні зі звичайними екскурсіями музейні заняття пропонують більше можливостей: для роздумів, самостійних відкриттів і висловлювання своєї думки", тому основний фокус на аудиторії дошкільного і шкільного віку (у рамках музейної освітньої програми).

У Кадріорзі діє Палацова школа, яка пропонує відвідувачам різноманітні мистецькі майстер-класи і лекції. Фото: kunstimuuseum.ekm.ee

Один із найоригінальніших проектів у Кадріорзі – музейна йога – заняття з фізкультури та мистецтва.

Музей також не цураєтьcя дорослої аудиторії: крім звичних лекцій, музей, наприклад, пропонує музичні вечори. Не є винятком і люди з обмеженими можливостями різних вікових груп.  

***

Важко не помітити, що музеї сьогодні борються за свого відвідувача, відчуваючи конкуренцію не лише поміж собою, а й з іншими, численними сучасними способами отримати новий досвід та інформацію – від медій до різноманітних культурних центрів.

У переліку основних функцій сучасного музею, крім "зберігати" й "опрацьовувати", з’явилося "поділитися" (з якомога ширшою аудиторією).

Кожен із музеїв, про які тут ішлося, представляє унікальну національну тему – мистецтво, дизайн, природу, традиції – і намагається якомога цікавіше й захопливіше розповісти про неї не лише своїм різноманітним співвітчизникам, включно з іммігрантами, а й туристам.

І те, що, наприклад, фінські музеї включають у свою аудиторію людей "з особливими потребами", – потужна ознака цивілізованої країни ХХІ століття.

Два роки тому я зі здивуванням виявила, що належу до цієї групи: колеса дитячого візка не дружать зі сходами та іншими перешкодами на дорозі, а галаслива дитина не є ідеальним відвідувачем музеїв.

Але тільки не у Фінляндії, бо вже півтора року ми із сином та моя подруга зі своїм хлопчиком є постійними гостями численних фінських музеїв: діти відвідують майстер-класи, мають можливість помацати деякі експонати й вивчають історію та культуру цієї країни.

І хай дитяча біганина залами дещо напружує наглядачів, вони все одно з усмішкою запрошують нас знову.

Текст підготовлено "Украінською Правдою" за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність".

Джерело