Про самоорганізацію та мотивацію

Оксана: Я представляю «Книжковий Арсенал», координую його вже 4 роки. Це проект «Мистецького Арсеналу», тобто ми підпорядковуємося державному підприємству. Звітність дуже сувора. Як куратор, я також маю розбиратися в бюджетах, актах, договорах тощо.

Взагалі, коли менеджериш подію такого масштабу, повинен володіти різноманітними скілами для виконання завдань. Іноді складається враження, що я керую літаком.

Ольга: Я працюю на кінофестивалі WIZ-ART, який існує 10 років і є міжнародним. Автори, що приїжджають на фестиваль, можуть спілкуватися з глядачами, а також виграти в національному чи міжнародному конкурсі. Із 1 500 заявок з усієї планети ми обираємо на показ 150 фільмів.

Мені здається, у нашому суспільстві існує якесь дивне уявлення про людей, які працюють в сфері культури. Їх вважають особливими. Хоча менеджмент бізнесу та менеджмент культурного проекту — це приблизно те саме. Вам треба правильно налагодити процеси, виконувати все вчасно. І бажано інколи проводити ревізію свого плану. Вам просто потрібно бути мультифункціональним і розбиратися в усьому — від бухгалтерії до складання програми.

Марк: Я є президентом і програмним директором найстарішого та найбільшого Фестивалю поезії у Хорватії. Мушу зізнатися, мало що знаю про культурний менеджмент. Я не є проектним менеджером фестивалю, а визначаю, які поети потрібні у певний рік на фестивалі, і віддаю організаційні процеси в руки культурних менеджерів.

Хорватським Поетичним фестивалем керують лише поети. Бути членом ради директорів — почесно. Цю робота не оплачують, хоча ми виконуємо різнопланові функції. Коли голосуванням мене було обрано президентом організації, я мав вибір: нічого не робити та плисти за течією, або спробувати створити щось нове.

Справа в тому, що фестиваль було започатковано у 1962 році (і називався він тоді Югославський поетичний фестиваль). Після війни він став хорватським, і мене не полишало відчуття, що ми керуємося застарілими принципами. Ми повторювали одні й ті самі речі тій самій аудиторії. Я хотів зробити з нашої події справжній міжнародний поетичний фестиваль, хотів довести самому собі, що можу це зробити і на довгий час це стало моєю особистою мотивацією.

Про формування команди та пошук партнерів

Ольга: Оскільки ми працюємо як громадська організація, наша команда є невеличкою протягом року (4 осіб). Але під час подій у нас збирається армія волонтерів. І ми дуже залежимо від цього ресурсу.

Також ми залучаємо підрядників і віддаємо на аутсорс багато завдань. Наприклад, дизайн, створення сайту, технічне забезпечення.

Програмні партнери — це люди, з якими ми маємо схожі політичну та ціннісну позиції, погляд на світ. Кожне партнерство, як з точки зору програми, так і з точки зору організації повинно мати якусь ціль. Для чого ми це робимо? Не заради хороших фотографій чи звітів. Ми незалежна компанія, тому можемо обирати свої цілі, що ми хочемо, а не те, що було б добре для спонсорів.

Оксана: У проектному менеджменті все дуже залежить від першого етапу — планування. Потрібно контролювати, щоб всі вчасно подали заявки. Потім прописують програму. Який фокус фестивалю і на чому ми зосереджуємося? Далі потрібні поліграфія, піар-кампанія, виставки, арт-об’єкти. Коли ти все розплануєш, легше за всіма цими етапами стежити.

Із програм, які допомагають все контролювати, я би порадила Worksection — це українська програма керування. Там, наприклад, є Діаграма Ганта, яка дозволяє бачити весь проект у розрізі і часі, із сотнями позицій того, що потрібно зробити з потрібними людьми.

Стосовно команди — це про чутливість, цінності та професійність. У «Мистецькому Арсеналі» є окремий відділ, який працює з волонтерами. До нас приходить дуже багато цікавих людей. Цього року серед них були також присутні люди вікової категорії 60+. Неймовірно було дивитися, яке задоволення вони отримують від фестивалю.

Особливість «Книжкового Арсеналу» у тому, що щороку у нас змінюється кураторська команда. Це дуже добре, тому що це дає різні бачення і різні погляди. Також ми три роки поспіль запрошуємо іноземних кураторів, кожен з яких показує свою програму. З партнерами завжди варто оформлювати договори, щоб ніхто не мав хибних очікувань.

Марк: Як інституція ми віддаємо на аутсорс майже все: дизайн, веб-дизайн, видавництво книг. Наша організація забезпечується державним фінансуванням. Роботу координаторів та інших працівників фестивалю оплачують. Можливо, це невеликі суми, та все ж таки. Лише ми, дирекція, працюємо безоплатно. Бо, знову ж, для нас це вважається почесною посадою.

Я живу зі своєї поетичної діяльності, аж ніяк не з організації подій. Але це, звісно, не є інституційним вирішенням проблеми. Інституційно це має організовуватися інакше, професіоналізм має оплачуватися, має бути побудовано певну структуру.

Про монетизацію літературних подій в Україні

Оксана: Понад п’ять років тому відвідувачі нарікали на те, що потрібно платити за вхід на «Книжковий Арсенал» чи «Форум Видавців». З часом з’явилася певна мода на те, що за цю роботу потрібно платити — за доступ до ярмарку і подій.

На Арсеналі в нас є літературна лабораторія, і як експеримент цього року ми провели кілька платних заходів за участі Оксани Забужко, Тараса Прохаська. Ми продавали квитки по 60-70 гривень. Заходи мали хорошу промо-кампанію, люди приходили і платили гроші. Не знаю поки що, як в інших містах, але в Києві люди вже готові платити за такий продукт, тому що вони розуміють, що це культурна подія, що це час лектора та поета. Літературні події повинні монетизуватися.