Щоб не створити документ, який незабаром застаріє, потрібні регулярний моніторинг стратегії та оновлення процесів, в чому, знову ж таки, беруть участь відповідні зацікавлені сторони.

План дій для короткострокових заходів потрібно оновлювати раз на рік; довгострокові цілі та завдання — кожні 2-3 роки.

Якщо ми говоримо про національну культурну політику, важливо, щоб ця стратегія не розглядалася лише як документ міністерства культури. Її повинні узгодити уряд або парламент, і вона повинна поширюватися на усю відповідну діяльність усіх відповідних міністерств і державних установ, включаючи міністерство освіти, міністерство туризму, міністерство регіонального розвитку, міністерство закордонних справ і багато інших міністерств.

Ключ до успішного впливу — це чіткі пріоритети, SMART-цілі (конкретні, вимірювані, досяжні, актуальні, обмежені у часі цілі) і план дій на основі наявних ресурсів.

Як же дізнатися, чи досягли ви результатів? Якщо ваші цілі полягають у повсякденній діяльності (планування, розробка, зміна), ви ніколи не зможете чітко оцінити зміни. Цілі потрібно формулювати як результати на основі певних показників. Як музей, ви можете сказати, що ваша мета — збільшити популярність музею і залучити більшу кількість відвідувачів. Ви можете оцінити результат за кількістю відвідувачів, кількістю виставок і програм та оборотом від продажу квитків. Вашою метою на найближчі 4 роки може бути досягнення показника у 100 тис. відвідувачів і збільшення прибутків від продажу квитків на 25%, порівняно з сьогоднішнім днем. Вашою метою як уряду може бути надання доступу громадськості до культурної спадщини за допомогою оцифровування. У цьому випадку вашим показником може бути відсоток оцифрованих об’єктів культурної спадщини у музеях. В обох прикладах цілі зрозумілі, а результати можна оцінити за допомогою показників після закінчення строку дії стратегії.

В ідеалі звітність повинна бути регулярною і перебувати у відкритому доступі. Наприклад, усі міністерства в Естонії щороку роблять огляд реалізації культурної політики, а міністр культури щороку виступає перед парламентом із промовою щодо «стану культурної політики». Результати обговорюють у газетах і на телебаченні, люди можуть активно дискутувати та пропонувати зміни та доповнення до пріоритетів на наступний рік. Це допомагає утримати культурну політику у центрі уваги та забезпечує обов’язок уряду звітувати за досягнення результатів.